«Прощай, немытая Россия...»
Петро ВІНЦУКЕВИЧПамфлет
Частина І. Передісторія
На території двох континентів площею 17 млн кв. км простяглась Росія – апендицит людства, населена потомками угро-фінських племен. Але одержала хрещення в християнській купелі Київської Русі, і це нібито дало їй право вважати себе слов’янами. Порівняно молода спільнота не здатна була до самоуправління й тому для цієї мети прикликала варягів (вікінгів), які довгий час відігравали значну роль в історії народу. Київська ж Русь не потребувала такої допомоги, бо до того часу була вже розвинутою і впливовою в Європі державою. Відтак київських князів Аскольда і Дира віроломно вбив новгородський князь Олег (із варягів), але все одно держава разом із Європою ішла до демократичних традицій і прийняла європейський менталітет.
На півночі ж московський гніт і азіатські традиції створювали зовсім іншу систему поглядів, де головною цінністю була не особа з її свободами, а державний апарат насильства. Тут індивідуалізм Заходу в усі часи відкидався як гріх, а ідея абсолютного колективізму згодом розвинулась у Радянському Союзі до комуністичного скотоначала.
Так поступово складався менталітет російської людини: держава, влада – це все, особистість, людина – ніщо. І все закріпилося третьою складовою – «месіанською» ідеєю, тобто свій спосіб життя і спосіб думок треба було нав’язати іншим народам. Словом, російський народ поклав на себе тягар визволення людства від світового зла. Незрозуміло тільки, як народ, що сам перебуває у вічному рабстві, може когось визволити?! Наполеон Бонапарт під час переговорів з російським царем на р. Німан сказав: «Олександре, у твоїй країні живе 30 мільйонів рабів» (він мав на увазі кріпаків).
Як формувався менталітет російського народу, можна підрахувати навіть арифметично: 300 літ монгольсько-татарського іга, 300 літ кріпосного права, 200 літ общини (уклад селянського життя, який потім переріс у колгоспну систему). І коли месіанський менталітет був готовий, почалась імперська експансія, а в російському розумінні – «собирание земель русских». У результаті російськими виявилися Сибір, Середня Азія, Кавказ, Білорусь, Україна, Прибалтика, Польща (там теж 200 років правили царські намісники, а потім більшовицькі лідери), Фінляндія і навіть Аляска. Одним словом, Росія була там, куди ступала нога російського солдата.
Одночасно створювався міф про добродушну, довірливу, добру російську людину. Однак міжнародна політика росіян відзначається безсоромною брехнею, крайнім цинізмом, віроломством, і це аж до наших днів.
Про «загадкову російську душу» написано багато. Не бажаючи бути упередженими, звернімося до представників російської літератури. Сатирик-класик Салтиков-Щедрін символічно назвав Росію містом Глуповим, а його мешканців – глупівцями. З тієї причини ми не несемо відповідальності за слово «глупівці», адже його сказано на адресу росіян великим класиком. Описуючи російське життя, він говорить: «Страх за “шкуру”, за завтрашній день – ось основна теза, із якої виходить сучасна російська людина». І далі він описує спір російського хлопчика з німецьким. Російський хлопчик на зауваження, що в Німеччині люди живуть вільним, культурним життям, іронічно усміхається і висуває свої аргументи: «Дались тебе эти родители! “Добродетельная матушка”, “почтеннейший батюшка” – к чему ты эту канитель завел? У нас, брат, дядя Кузьма намеднись отца на кобеля променял – вот так раз! А дядя Софрон мимо кружки с керосином шел и весь выпил». Німецький хлопчик поспівчував: «Ну, конечно, он это по ошибке сделал». На що була рішуча відповідь: «Опохмелиться захотел, а грошика не было, вот он и опохмелился керосином». Читач усе це може знайти у творі Салтикова-Щедріна «За рубежем».
Так російський народ жив своїм життям. Але часом він показував, як пише Н. Бердяєв, свою звірину морду: час від часу його мучить жадоба крові, і тоді він ламає все на своєму шляху, може вбити свого царя-батюшку разом із невинними дітьми. А напившись крові, хмеліє і знову надовго засинає важким кошмарним сном. І тоді правителі роблять з ним усе, що хочуть. Так було створено зомбі, нову, радянську людину (homo soveticus) – істоту, яка не вміє самостійно мислити, пригнічена страхом, але, як і раніше, одержима месіанською ідеєю, тобто бажанням усіх визволити. І пішла гулять Московія старими розбійницькими дорогами: Німеччина (1954 р.), Угорщина (1956 р.), Чехословаччина (1968 р.), Польща (1980 р.), Афганістан – тоді ж. Ось етапи «славної путі» великої імперії.
Частина ІІ. «Російський світ»
Глухо роздаються одинокі кроки в Георгіївському залі московського кремля. В золотому залі метається Рас-Путін – карлик зі свинськими, злодійкувато бігаючими очицями, тонкими губами, що дурненько розтягуються усмішкою Іудушки. Колишній «мастер заплечных дел» при КДБ щось шепоче: чи то заклинання угрських волхвів, чи то слова святійшого шамана – глави псевдоправослав’я, що передрікає швидке панування глупівців над Європою, – скоро, мов, доберемось до Варшави і Парижа, от би лише Дебальцеве взяти, але на дорозі стали прокляті хохли. Однак глупівці вірять у нову месіанську ідею, в «російський світ». А що таке «російський світ»? Це не життя, це спосіб існування. Це життя одного дня в умовах знаменитого колективізму, щоб глупівці голими задами відчули один одного в єдиному пориві все витерпіти задля великої ідеї визволення Європи від хорошого, гідного життя, визволення від свободи. Ось що таке «російський світ»! Але, як ми вже сказали, на дорозі стала Київська Русь (Україна) – хресна мати й духовна опора глупівців. Головний шаман псевдоправослав’я каже: «Україна – наша душа, вона томиться в нашому тілі, вона рветься на свободу, але якщо ми її випустимо – утратимо духовну силу. А що є душа? Душа – то Церква».
Летить російська трійка в міфічний простір. Ревуни-глупівці, заснулі під більшовицьким наркозом, співають: «Наш паровоз летит вперед, в коммуне остановка…» І тільки слабкий голос невизнаного поета кличе позбавитись від наркозу: «Страшные воют в ночи паровозы, уж не крушенье ли ждет впереди…»
«Прощай, немытая Россия!..» Російський поїзд відправляється в чергову міфічну дорогу – в «російський світ». На пероні звучить прощальний марш, ми махаємо вслід рукою. Нам не потрібен ваш світ, ваш спосіб життя, ваш спосіб думок; ми не хочемо міняти батька на кобеля, не хочемо похмелятися керосином, у нас інший напрямок.
Але без української душі, без Київської Русі ви загинете. Прийде час – і східний жовтий дракон терзатиме тіло московської блудниці. За всі гріхи: за поклоніння антихристу, за руйнування й обпльовування храму Христа Спасителя, за зганьблені святині, за мільйони невинних мучеників, за все, за все!
Господи, Ти так довго прощав! Не прощай їм більше, бо вони знають, що творять. Амінь.
Радіопередача «Благо» 8 листопада 2015 року. Протоієрей Віктор Пушко – про євангельське читання неділі 22-ї після П’ятдесятниці (про багатого і Лазаря). Володимир Клименко – про великомученика Димитрія Солунського (8 листопада).
Радіопередача «Благо» 1 листопада 2015 року. Священик Андрій Хромяк, викладач Волинської православної богословської академії, настоятель парафії Великомученика Юрія Переможця в с. Жабка Ківерецького деканату – про євангельське читання неділі 21-ї після П’ятдесятниці (притча про сіяча).
25 жовтня 2015 р. Слово протоієрея Миколи Нецькара, декана кафедрального собору Святої Трійці, на врученні церковних нагород волонтерам, які допомагають військовослужбовцям у зоні АТО. Аудіо інформаційної служби єпархії.
Укази єпархіального архієрея в 2015 р. 02 листопада 2015 р.
Звернення Управління єпархії та Управління ДСНС у Волинській області 18 серпня 2015 р.
Резолюція міжнародної науково-практичної конференції на тему: «Християнська традиція Київської Русі»* 10 червня 2015 р.
Усі документи