Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

«Прийди і подивись»
Хто вагається у благодатності Київського Патріархату –
хай пересвідчиться наочно

Події останнього року змінили нашу державу, привели до більшої свідомості наш народ. І це потягнуло за собою ряд питань, які турбують більшість українців. Окрім відстоювання національних інтересів, пов’язаних з небажанням миритися з «русским миром», у багатьох відкрилися очі на бачення духовного відродження нації у єдиній Помісній Українській Православній Церкві. Та в багатьох не відкрились…

Київський Патріархат стоїть на позиції, що в незалежній Україні повинна бути незалежна Церква, з центром у Києві, а не в Москві. І це не забаганка однієї людини, яка втілила у життя цю ідею, а природний процес, через який пройшли майже всі Церкви у світовому Православ’ї, не порушуючи канонів, а дотримуючись постанов Вселенських Соборів. Українська Церква – не виняток. Тільки РПЦ не може з цим змиритись, бо ж втратить майже половину своїх парафій, через які заводять в заблуд український народ, що відвідує їхні храми.

Спаситель Ісус Христос дав нам заповіді любові. Він говорить: «Люби ближнього свого, як самого себе». Як же може духівництво МП любити ближнього свого, коли саме не любить себе як українців, не визнає Богом дану нам мову як таку, якою можна звертатись до Нього у молитві? Дехто навіть через неосвіченість свою навчає парафіян, що Ісус Христос нібито говорив по-церковнослов’янськи. Так це ще тільки вершина айсберга! Як він може любити ближнього свого, парафіянина, коли з амвону замість проповіді Євангелія висловлює підтримку тим, хто вбиває наших братів, батьків на сході України, закликає, щоб Путін прийшов до них та захистив від українців?

У себе на парафії я стикався з такою позицією братів з УПЦ (МП) і з тим, що ми, мовляв, не канонічні, безблагодатні, що у нас немає спілкування зі світовим Православ’ям і нас «не визнають». Та коли запитую в цих батюшок, хто ж із православних предстоятелів Церков під час Божественної Літургії поминає блаженнійшого Онуфрія, митрополита Київського, як собі рівного, відповіді немає. Бо якщо приїздять вони до Києва, то тільки з благословіння Патріарха Московського. Опісля я запропонував цим батюшкам зустрітися перед лицем цілої православної громади Устилуга, незалежно від юрисдикції, для відкритого диспуту, на якому ми могли б один одному донести свою точку зору щодо Київського Патріархату: благодатний він чи неблагодатний, дійсні в ньому Таїнства чи ні. Як результат – відповіді ніякої. Звичайно, легше, коли тобі ніхто не заважає говорити, що завгодно й угодно.

Тож, дорогі брати і сестри у Христі, пам’ятаймо слова Спасителя: «Всяке дерево пізнається по плодах своїх». І останні події, з яким стикнувся наш народ, показали, хто який плід приносить для ближнього свого. Київський Патріархат молиться за Україну, за єдність, за любов, за мир та злагоду, повсякчасно підтримує народ, не відкидає хворого, не забуває про подорожнього, відвідує ув’язненого, чужого не цурається і навіть тим, хто його паплюжить, простягає руку допомоги. Тому звертаюся до тих, хто ще не переступав поріг храму Київського Патріархату: просто прийдіть та подивіться, порозмовляйте зі священиком – і це буде найкращим доказом того, про що я сказав. Пам’ятайте, що Церква – це громада людей, об’єднана єдиною вірою, молитвою і працею во спасіння людської душі. Тому Київський Патріархат аж ніяк не може бути розкольником, а навпаки – символом об’єднання.

Чекаємо на вас, дорогі наші єдиновірні й однокровні.