Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

Хай ліва рука не знає…

Дивно, але факт: сучасний світ педантичного раціоналізму досить успішно продукує масовий волонтерський рух. Пов’язувати це із підвищеним рівнем духовності суспільства якось нема відваги стверджувати, бо мало б усе бути навпаки. Проте у всі віки, в кожному пристойному товаристві завжди були благопристойні люди, серце яких здатне на любов і повагу до ближнього. Завдяки таким безкорисливцям і безсрібникам утверджувалась на землі правда, порядність і справедливість.

Волонтерство як суспільний рух виникло на Заході, але першими волонтерами були самаритяни, які почали надавати допомогу всім, хто її потребував. Більш впевнено можна говорити про виникнення феномену волонтерства вже з середини XIX століття.

Волонтерський рух – доброчинна діяльність, яка здійснюється фізичними особами на засадах неприбуткової діяльності, без заробітної плати, без просування по службі, заради добробуту та процвітання спільнот і суспільства в цілому. Людину, яка добровільно надає безоплатну соціальну допомогу та послуги інвалідам, хворим, особам і соціальним групам, що опинилися в складній життєвій ситуації, називають волонтером.

А тепер повернімось до початків творення волонтерства часів добрих самаритян – згадаймо притчу Ісуса Христа: «…Один чоловік ішов з Єрусалима до Єрихона і потрапив до рук розбійників, які зняли з нього одяг, поранили його і відійшли, залишивши його ледве живого… Якийсь же самарянин, проїжджаючи, натрапив на нього і, побачивши його, змилосердився; і, підійшовши, перев’язав йому рани, поливши оливою і вином; і, посадивши його на свого осла, привіз його до заїжджого двору і потурбувався про нього; а на другий день, відходячи, вийняв два динарії, дав господареві заїжджого двору і сказав йому: подбай про нього; і якщо витратиш на нього більше, я, коли повертатимусь, віддам тобі» (Лк. 10:30, 33–35).

Добре серце цього чоловіка, напевне, потребувало любові людей і до власної особи, бо «хто шукає, знаходить, і тому, хто стукає, відчиняють… Отже, все, чого бажаєте, щоб вам робили люди, так і ви робіть їм, – бо в цьому є Закон і Пророки» (Мф. 7:8, 12). Хто чинить за Божими законами, той і має благословення Творця у повсякденному житті. Тобто про плату за свої добрі справи тут не йдеться. «Якщо ти робиш добро, знай, кому робиш, і буде подяка за твої благодіяння. Роби добро благочестивому, й одержиш нагороду, і якщо не від нього, то від Всевишнього» (Сир. 12:1–2).

Сучасні представники волонтерства (мова йде про «зірок» благочестивого руху) ніби також не вимагають плати за добро, проте якщо під винагородою розуміти лише гроші. Волонтер, що залишається поза кадром, так би мовити, в тіні, дійсно не має ніякої винагороди. А той, котрий береться очолити громогласну «акцію» чи «рух» і даючи наліво й направо велемовні інтерв’ю, свідомо заробляє для себе позитивний імідж, авторитет, політичний капітал, який згодом використовується на виборах до парламенту або ж для сходинок службової кар’єри. «У тебе ж, як твориш милостиню, нехай ліва рука твоя не знає, що робить правиця твоя…» (Мф. 6:3). Цебто добро, творене твоєю рукою і серцем, повинно мати односторонній характер і не передбачати другу сторону медалі – плату за доброчиність.

Волонтерам треба навчитися віддавати себе у жертву ближнім. Переступити через себе, викорінити своє «я», зректися власних інтересів та амбіцій на користь інших людей, узгоджуючи свої дії з волею Божою, бо «…знає Господь, як визволяти благочестивих від спокуси» (2 Пт. 2:9).

Відома особа волонтерського руху стала головною героїнею в Луцьку, коли її скромну персону оголосили «Волонтером року» на пишній імпрезі під яскравими сценічними прожекторами, а згодом найтиражніші газети помістили її фото на перших сторінках. Звичайно, всім добродійникам хочеться звіряти власні кроки із матінкою Терезою, але ж вона була свого часу лише прикладом для наслідування доброчинних дій. Ми ж усі нині є фінансовими волонтерами рідного війська, котре бореться за цілісність держави на сході, ніхто не оприлюднює наші асигнування, що виливаються в сотні мільйонів. А ті, що змогли «очолити» і «засвітитись», мають нині гонорові посвідчення нардепів та їх помічників.

І вже вкрай жахлива картина у волонтерському русі – ті, кому не потрібен ані політичний, ані суспільний капітал, а, власне, сам капітал. Мова йде про псевдоволонтерів, які збирають гроші й успішно ховають їх до власної кишені.

Заробітки шахраїв, які збирають кошти нібито на потреби української армії, становлять мільйони гривень на день. Про це в ефірі телеканалу «Інтер» заявив волонтер Георгій Тука: «Якщо говорити в масштабах країни, то думаю, що йдеться щодня про мільйони гривень. У цьому бізнесі задіяні тисячі людей».

Річ навіть не в грошах, а в тому, що ці люди, які використовують горе країни, горе конкретної людини, вбивають у звичайних громадянах віру у співчуття.

Радник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко впевнений, що українське суспільство занадто довірливе: «Якщо ти не віриш цим людям, не давай їм гроші. Якщо вони не можуть перед тобою відзвітувати про те, що вони зроблять, не давай їм гроші», – порадив він, додавши, що МВС проводить комплекс оперативно-технічних заходів, аби виявити людей, які коять подібне.

Зазначимо, що майже чверть українців (23 %) займається волонтерством, і на зірковому доброчинному і не зовсім безкорисливому видноколі з’являються все нові і нові імена.

А чи зберегла історія ім’я того доброго самарянина, який допоміг знесиленому й пораненому перехожому? Чи, можливо, літописці не проявили належної пильності при зберіганні історичних документів? Ні, далебі, що ні. Імена справжніх благодійників варті будуть Божого благословення тільки тоді, коли залишатимуться у пам’яті Самого Всевишнього.