Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

На імперській службі
(Агентурна Церква)

Усе починається зі спогадів. Пам‘ять – найбільший дар Творця людині: вона, як книга, здатна повідати про діла Господні, покаже наші гріхи, буде свідком нашої боротьби за правду і викриє лжу. Я пам‘ятаю холодне літо 53-го року. Старий уніатський священик, що помирав у мене на руках в московському «воронку’», палко і слізно просив: «Ти молодий, довго житимеш, напиши про наші страждання, розкажи про продажних і брехливих московських попів, розкажи всім, якщо не будуть слухати – кричи!..»

Розповідаю, пишу, кричу! Та зовсім, як у Шевченка: «І ніхто не бачить, Не бачить, не знає – оглухли, не чують…» Учора ввечері увімкнув телевізор й побачив в іконостасі Білгородського храму «ікону» Сталіна, а перед нею стоїть ієромонах Афіноген і молиться до вождя. Беззвучно кричить душа, серце обливається кров‘ю. А розум ставить питання: чому Московська Патріархія не реагує, чому цього мракобіса не відлучено від Церкви? І тут же приходить відповідь: та тому, що їм теж подобаються такі, як Сталін і Путін.

Не важко відповісти й на друге запитання: чому Соловки, цю другу Голгофу, не зробили центром духовного життя, не оголосили новим Єрусалимом? І знову є відповідь: та тому, що місце те – свідок угоди червоного дракона з московською ієрархією, а злочинці бояться свідків. Вони добре пам‘ятають, що саме там приречений на смерть собор соловецьких єпископів (60 чоловік) піддав прокляттю Московську Патріархію. Там не побував жоден радянський Патріарх, зате їх бачили біля мавзолею Леніна.

Московська Церква прийняла візантійську модель відносин Церкви до держави (цезарепапізм) і в результаті втратила будь-яку самостійність, перетворилася на слухняну рабиню державної влади. Вже в 1721 р. Петро І особливим «Духовним регламентом» фактично був оголошений главою Церкви. Це тільки один з епізодів хваленої московської «канонічності», їх буде багато. А далі відбувалося ще страшніше. У квітні 1923 р. в храмі Христа Спасителя відбувся сатанинський собор «обновленців» – прибічників більшовицького режиму, на якому були присутні й майбутні керівники МП. Промови, які виголошувалися там на честь більшовицьких вождів, не можуть спокійно сприйматися християнським серцем. Вони забули, що п‘ять років тому зі згоди Леніна Лев Троцький у Свіяжську поставив пам‘ятник Юді Іскаріотському. Саме з цих подій почалось остаточне гріхопадіння Російської Церкви, яке триває досі.

Всі Патріархи, після Тихона, були ставлениками більшовицької влади і всі працювали на тоталітарну систему. А на Соловках, у концтаборах гинула справжня Церква. Вона не воскресла й досі, Христос не вернувся, оживилися тільки фарисеї-зрадники і почали стару гру – служіння не Богові, а імперії зла. Політика РПЦ, як влучно висловився один депутат Державної думи, – це клерикально-комуністична програма войовничого шовінізму.

А тепер звернімося до наших днів. Переді мною лежать звернення депутатів луцьких міської і районної рад до парафіян УПЦ Московського Патріархату з цілком логічним і законним закликом не підтримувати ту Церкву, котра зайняла ворожу позицію щодо української держави. Факти такої ворожої позиції достовірні і їх знають усі. Дійшло до того, що московські попи-зрадники відмовляються відспівувати наших воїнів, загиблих у війні з агресором, і це визнають самі московські ієрархи в своєму зверненні.

Цей документ також лежить переді мною, і я думаю, чого в ньому більше: фальшивої демагогії чи відвертої брехні? Вони, бідні, бачте, не знають, що йде війна з московською імперією. Ось цитата з цього звернення: «Коли офіційна держава Україна заявить про війну з Росією, тоді і УПЦ погодиться з цим». Ось як! Два рази заявляла про це Верховна Рада, неодноразово робив це Президент, але вони вперто «не знають». У кожному місті лунає «Плине кача», чується плач матерів і вдовиць, але вони нічого не чують і нічого не знають, їх, бачте-но, не оповістили про це. Про те, що Україна воює з підлим і віроломним ворогом, знають у далеких Японії й Новій Зеландії, а вони «не знають». Більш того, вони навіть не встали у Верховній Раді, аби вшанувати пам‘ять загиблих воїнів. А навіщо? Вони ж не знають, що йде війна. Жалюгідні намагання пояснити цей плювок в душу українському народу нібито протестом проти війни має вигляд просто смішний. Треба було митрополитові Онуфрію протестувати в Москві перед Кирилом і Путіним – прямими винуватцями війни. А волонтерство, матеріальна допомога Донбасу, молитви за мир – це все показуха, за якою приховується таємна мрія, щоб якомога швидше московські танки опинилися біля воріт Київської лаври. Даремно надієтесь, червоні попи. Як співається: «Броня крепка и танки наши быстры». А люди? Справді, наші люди піднялися всі як один.

Дуже ображається московська єпархія в Луцьку на реєстраційну абревіатуру УПЦ Московського Патріархату: вони не хотіли б, щоби до УПЦ додавали МП. Але це ж факт, який визнав і сам митрополит Онуфрій у день кирилівських урочистостей в Москві, ось цитата: «Українська Православна Церква перебуває у складі Московського Патріархату». А я підтримую луцьких ієрархів: дійсно, неправильна реєстрація. Було б вельми справедливо і юридично правильно зареєструвати так: «Російська Православна Церква в Україні».

А тепер про канонічність. Укладачі відповідного звернення нарікають, що, мовляв, депутати міської ради не обізнані в церковних справах і не розуміють проблем канонічності. Нічого, вельмишановні панове, зате ми обізнані у цих справах, так що просимо хвильку вашої уваги.

Звичайно, після всіх фактів співпраці Московської Патріархії зі всіма видами імперії (двоглавої та червоної) та після численних порушень ними церковних законів є всі підстави вважати РПЦ неканонічною і безблагодатною. Та задля зомбування рабів, котрим не промила очі навіть невинна кров власних дітей, ми ще раз порушуємо питання про канонічність.

А почнемо з самого початку і дуже коротко. Передусім треба пам‘ятати, що саме Україна (Київська Русь) хрестила Московію.

1. Православна Церква в Україні з часів Київської Русі існувала як митрополія Вселенської Константинопольської Патріархії, і Московська Церква підлягала київському престолу.

2. У 1448 році Московська митрополія самовільно проголосила автокефалію своєї Церкви, яку не визнавав православний світ протягом 141 року, і весь цей час вона вважалася неканонічною і безблагодатною. Це її перше велике канонічне порушення – і таких буде багато.

3. У 1686 році московська ієрархія підкупила Константинопольського Патріарха Діонисія і він неканонічним шляхом передав Київську митрополію під владу Москви, за що згодом був позбавлений патріаршества.

4. У 1918 році уряд України визнав УАПЦ, а в 1924-му Вселенська Патріархія визнала УАПЦ і підтвердила своїм томосом, що приєднання Київської митрополії до МП було незаконним.

5. У 1991 році Україна стала самостійною державою, що дало їй повне право мати свою незалежну Помісну Церкву. Це підтверджує 17-те правило IV Вселенського собору і 38-ме правило VI Вселенського собору, котрі гласять, що канонічною підставою для незалежності тієї чи іншої Церкви є отримання нацією незалежної держави. Ну які ще докази потрібні московським попам?!

Автори протестного звернення повчають депутатів (вони вельми люблять повчати): мовляв, Церква – то цілісний, відлагоджений організм, що підкоряється єдиному центрові, і його не можна розривати. Чому ж ви його розірвали в 1448 чи 1686 роках? Не важко здогадатись, де, на їхню думку, знаходиться той центр. Звичайно, в Москві, а де ж іще! Адже там знаходиться їхня головна святиня – мавзолей і резиденція Кирила, головного імперського політрука.

6. У 1991 році Собор УПЦ прийняв постанову про відділення від Московської Патріархії та створив Помісну УПЦ. Рішення було прийнято одноголосно, а на Соборі 1992 р. створено Київський Патріархат. Усі наступні Собори, і той, на котрому вибрали Патріархом Філарета, теж проходили в повній відповідності з церковними канонами. А щодо єдності Церкви, то скажемо таке: авжеж, містична (духовна) Церква – це Тіло Христове, вона має єдиний Центр – самого нашого Спасителя, і її ніхто не може розірвати. Що ж стосується адміністративного управління, то множинність Церкви передбачена Промислом Божим. Розгорніть, панове розумники, Одкровення Йоана Богослова і ви там знайдете перелік багатьох церков (гл. 1, ст. 11, 20).

Узагалі ми пропонуємо зібратися за круглим столом і публічно, в присутності телебачення й журналістів обговорити цю проблему. Боїтесь? Так, ви боїтеся правди.

І не гадайте, вороги України, що ми будемо плакати, той час минув: наші сльози давно виплакав Тарас Шевченко. Тепер усе буде по-іншому: в стукоті кулеметів, у залпах важкої артилерії, в гуркоті танків, у свисті реактивних ракет ви почуєте наш голос, а ваші озлоблені сини обіймуть українську землю чи повернуться додому в цинкових гробах; ваші матері плакатимуть, як і наші.

Звертаюся до зомбованих рабів: просинайтесь, виходьте з кирилівського й путінського наркозу, якщо ви українці!

Слава Богу!
Слава Україні!