Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

УКРАЇНСЬКА БІБЛІЯ

Підготував Андрій ГНАТЮК

У Святому Письмі сказано: «Доки кожна людина не пізнає Євангеліє, доти не настане кінець світу. Це Євангеліє Царства буде проповідуватись у всьому світі, на свідоцтво всім народам». Аби кожен зміг прочитати Святе Письмо рідною мовою, Дух Святий зійшов на апостолів, і вони пішли проповідувати між народами. В Україні побував перший учень Христа апостол Андрій Первозваний. Християнам, які населяли колись наші землі, Біблію донесли святі Кирило й Мефодій. Написана вона була староболгарською мовою, яка пізніше отримала назву старослов’янської. На суто українських землях в XI столітті з’явилося так зване Остромирове Євангеліє. Як зазначає у своїй праці відомий мовознавець митрополит Іларіон (в миру - Іван Огієнко), процес формування української мови затягнувся на довший час, головно ж на віки IX, X, XI, коли остаточно створились українські племена, а з ними й говори української мови. Тож, можемо сміливо припустити, що Остромирове Євангеліє вже було написане українською. Взагалі, стверджує професор, немає жодних підстав говорити про єдність східних слов’янських племен, а отже, про існування спільної руської мови. Літературну українську мову Огієнко виводить від 988 року, часу хрещення Русі. «І на півночі запанувала та сама літературна мова, що й на півдні, і вся ця літературна мовна спільність довго накидала в науці мильний погляд ніби й про однаковість народних мов... Коли б, – пише владика, – в «Історичний словник українського язика», опублікований професором Тимченком на початку 30-х років, увійшов матеріал, починаючи з XI століття, відразу було б видно, що вже тоді українська мова була самостійна, від російської мови відмінна».

Як зауважив єпископ Луцький і Волинський Михаїл, історія перекладу Святого Письма із грецької чи арамейської на українську мову набагато поглиблена. Перші спроби були  здійснені в XI столітті. Процес цей триває, бо не було сталої держави і всі намагалися мірою своїх можливостей наблизити Святе Письмо до людей, щоб вони могли Святе Письмо читати своєю мовою.

Повний переклад Біблії старослов’янською здійснено лише 1499 року за новгородського архієпископа Геннадія. Місцевий говір все більше проникав до слов’янських Біблій, і текст виданої на Волині 1581 року Острозької Біблії дуже схожий до тогочасної української мови.  Про наближеність до української мови церковнослов‘янської говорить і митрополит Іларіон. Острозька була першою повнодрукованою Біблією. Однак взагалі перші часткові переклади Святого Письма суто народною мовою датуються лише XVI сторіччям. Цим була викликана поява так званих «учительних Євангелій». Двадцятьма літами раніше, 1561 року, датується закінчення так званого Пересопницького Євангелія, зразка художності з погляду графіки. Названа Книга на честь містечка на сучасній Рівненщині, а створив її тамтешній чернець Григорій. У роках 1563-1572 з’являється славнозвісний Крехівський Апостол. Видання мали певні пояснення і сподобалися тогочасним освіченим українцям. І «Учительне Євангеліє» Івана Федоровича, і його ж львівський Апостол, різні видання Псалмів були улюбленими книгами давніх українців, а вітчизняні письменники своїми перекладами ще більше зміцнювали їх розуміння.

Гоніння української мови влаштовував і Російський Священний Синод. Українці добре знали значення Святого Письма в житті народу, а тому наш письменник Пилип Морачевський, інспектор Ніжинської гімназії, 1860 року, закінчив переклад українською чотирьох Євангелій і відіслав його до Священного Синоду, просячи благословити до друку. 14 жовтня 1860 року Синод відповів: «Переклад Євангелій, здійснений Вами, чи кимось іншим, не може бути допущений до друку». Митрополит Іларіон називає таке рішення неканонічною забороною українському народові читати Євангеліє рідною мовою. Разом з тим це був тяжкий удар по українській культурі. Внутрішні суперечки про українську мову вдало використав російський уряд, і тиск на неї посилився. Через 3 роки вийшов Валуєвський указ, що забороняв книгодрукування українською мовою.

Спроби перекласти Біблію українською робив і Пантелеймон Куліш. Ось як про це згадує Іван Огієнко: «Куліш добре знав, що в Європі багато віків люди навчалися своєї літературної мови головно з перекладу Біблії... і постановив перекласти повну Біблію на українську мову, щоб читачі навчалися мови з цієї найбільш читаної книжки. Року 1871 у нього вже був готовий Новий Заповіт, і він його запропонував купити Бритійському Біблійному Товариству. Однак славіст-рецензент Міклошич визнав переклад рішуче невдалим, бо він не був науковим. Куліш не скорився і довів працю до кінця. Та 6 листопада 1885 року згорів його хутір, а з ним і рукопис перекладу Біблії. Письменник узявся за роботу вдруге, але вже її не закінчив. До кінця переклали Біблію два Івани: Пулюй та Нечуй-Левицький. Ідею перекладу Біблії високо оцінив Михайло Драгоманов, але Кулішів переклад дійсно виявився невдалим. Він не дослівний, а часто тільки переказ, далекий від оригіналу. У тексті багато церковнослов’янських слів: «истинно бо глаголю вам», «глаголе Господь», «Благе слово», «Вість благая» та ін. Перекладаючи Біблію, Куліш з Пулюєм ставили умову, що Книга вийде конче українською наддніпрянською мовою. Але, як заявили згодом Нечуй-Левицький і Кулішева дружина Ганна Барвінок, сам Пулюй виправив працю галицькою мовою. І це була причина, чому ця Біблія не мала в Україні успіху, а для ідеолога української літературної мови стала тяжким ударом. Удома її не дозволяла українська цензура, а в Галичині вона не користувалася попитом. Рим же взагалі заборонив читати видання Бритійського Біблійного Товариства. Видати спільний переклад вдалося лише 1903 року, після смерті Куліша. І це був перший повний переклад з єврейських та грецьких текстів української новітньою мовою.

І все ж, як констатує сучасне духовенство, Кулішева Біблія була більш популярною, ніж згодом Огієнкова.

Майже одночасно з появою Біблії Куліша у Львові з’явився переклад Олександра Бачинського. Це перше католицьке видання українською мовою Нового Заповіту та Псалмів. Та його варіант не прижився. Біблію також перекладали Ярослав Левицький, Михайло Кравчук, Теодосій Галущинський, Володимир Дзьобенко, Лазар Березовський. Але досить поширеним перекладом, яким багато послуговуються сьогодні, є робота самого митрополита Іларіона, видана 1962 року. Однак мова професора відрізняється від сучасної літературної. У ній відчувається відбиток діаспори. Тому Київський Патріархат уже видав нову версію перекладу Біблії, текст якої має відповідати сучасній українській літературній мові.

Волин. єпарх. відом.– 2004.– № 1 (1)