Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ЧОМУ ВЕЛИКДЕНЬ НЕ В ЧИСЛІ?

Віктор ГРЕБЕНЮК

Це запитання з наближенням Пасхальних свят православні задають щороку. Багатьох бентежить: якщо відомо з Євангелії, у якому віці Спаситель зазнав хресної страти, якого дня воскрес, то й дата Великодня відома. Але чому ж вона змінна?

Для нас, європейців ХХІ століття, багато обставин життя двотисячолітньої давнинив Палестині здаються дивовижними: у людей не було прізвищ, одночасно ходили різні гроші (світські та храмові) тощо. Та найбільш неймовірним є ставлення давніх людей до часу. Юдеї – сучасники апостолів – хочі ділили вже добу на години, але відповідно до пори року години мали різну тривалість. Причому лічили час тригодинними блоками – тричассями; про хвилини чи секунди і гадки не мали. Тривалість місяців не була щороку однакова, причому їх було то дванадцять, то тринадцять. Протягом доби розрізняли два вечори – перший і другий. Доба починалась із заходу сонця, тобто від дня до дня – в різний час. Календарів було два – світський і церковний, із різною назвою місяців, початок і кінець яких не збігався. Літочислення теж було подвійне: одне для церковних справ, інше – для мирських. Дні тижня не мали назв: казали – перший день (по-нашому неділя), другий день і так далі, а коли наставав сьомий, то казали – відпочинок (по-єврейськи шабат, звідкий наше слово субота). Святкувати суботу – один з найважливіших обов’язків юдея, так само як і Пасху.

У біблійній книзі Второзаконня записано слова Творця: «Додержуй місяця авива,і звершуй Пасху Господу, Богу твоєму, тому що в місяці авиві вивів тебе Господь, Бог твій, з Єгипту вночі». Місяць авив – значить місяць колосся, тобто першого дозрілого збіжжя. Після вавилонського полону (VI ст. до Р. Х.) його було перейменовано у нісан. За старозавітним законом, Пасха має звершуватися в ніч із 14 на 15 авива (нісана), хоч би на який день тижня це випадало.

Але ж коли розпочинається сам нісан, перший місяць тогочасного календаря, тобто що’ має бути точкою відліку? Відомо, що спершу місяці єврейського календаря не були цілком прив’язані до астрономічних об’єктів – Сонця чи Місяця, а більше до погодних умов: якщо якогось року було холодніше, колоски дозрівали пізніше, то й, відповідно, місяць нісан наставав пізніше. Отже, за часів земного життя Спасителя нісан ще не був постійним. Нісан – це той хід Місяця, у який в околицях Єрусалима починали дозрівати найранішні колоскові – ячмінь. А це, за багаторічними спостереженнями, припадає приблизно на весняне рівнодення. Якого ж дня це сталося у рік воскресіння Христа – невідомо.

Уже після Христового воскресіння, після зруйнування римлянами Єрусалима, у вигнанні єврейські вчені провели реформу юдейського календаря: він набув більшої сталості, не залежить від погодних умов і нісан став більш постійною величиною. У його основу покладено 12 місячних (а не сонячних) місяців. Тож відношення між юдейським і християнським календарями потребує певних обчислень.

Перші ж християни – а всі вони були євреями – святкували Пасху разом із юдеями. Трохи згодом, коли істинну віру стали приймати і греки, і римляни, й представники інших народів, цей звичай порушився. Надалі різні громади християн виробили свої пасхальні правила, і це спричиняло розлад церковного життя. Коли ж Християнство стало панівною релігією в Римській імперії, пасхальне питання стало ще й політичним, бо різнобій у святкуванні найголовнішого празника шкодив порядку і спокою в державі. Тож Церква 325 року скликала Перший Вселенський Собор, де, поряд з іншими питаннями, вирішила проблему святкування Великодня.

Беручи до уваги, що точно не відомо, якого дня воскрес Божий Син, але відомий орієнтир, а також те, що більшість євреїв не прийняли Ісуса Христа як обіцяного Спасителя, Собор ухвалив: Воскресіння Христове святкувати в першу неділю після весняного рівнодення і першого березневого повного місяця, так, щоб християнська Пасха не збігалась із юдейською. Визначення Великодня було доручено Олександрійській Церкві (Єгипет), бо вона мала найкращих учених. І нині Олександрійська Православна Церква укладає так звані пасхалії – таблиці з визначеним днем Великодня і залежних від нього свят на багато років наперед. Церковні вчені визначають відповідність чисел місяців юліанського (сонячного) року числам місяців місячного року, і християнська Пасха із року в рік святкується в певному порядкуз 22 березня по 25 квітня (за старим стилем). Цього ж дотримуються і Католицькі Церкви східного обряду. По-своєму обчислює пасхалію Римсько-Католицька Церква, тому Великдень у візантійському і римському обрядах збігається лише в окремі роки.

З усього сказаного маємо зробити важливий висновок: Пасха Христова, цей «празник над празниками і торжество із торжеств», – свято вищою мірою знаменне. Цього дня святкуємо Воскресіння Спасителя, запоруку і нашого майбутнього воскресіння. У Бога ж часу немає, у Нього, як сказано в Біблії, «один день, як тисяча років, і тисяча років, як один день». Тож маємо лише з вірою промовляти: «Воістину воскрес!»

Волин. єпарх. відом.– 2007.– № 4 (29)