Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

Доля атеїзму
(Атеїзм чи богоборство?)

Є якась зловісна закономірність у тому, що найбільш богоборчі рухи очолювали ті, що спочатку ближче за інших перебували до релігії й богопоклоніння, а потім чомусь ставали богоборцями. Чарльз Дарвін закінчив богословський факультет Кембриджського університету. Наприкінці життя, тяжко хворий, у стані страшної депресії він на запитання кореспондентів відповідав: «Я не пам’ятаю своєї теорії» (учення про походження людини від мавпи). Дарвін на смертному одрі забув про свою теорію, але вона залишилась великою спокусою для віруючих і зброєю для богоборців. Йосиф Сталін учився в духовній семінарії, Фелікс Дзержинський в юності готував себе до чернецтва і сану священика (ксьондза). Н. Чернишевський і Н. Добролюбов – протоієрейські сини – одержали семінарську освіту, але стали зачинателями російського безбожжя. А Юда Іскаріот? Він ходив поряд зі Спасителем, але зрадив Його за тридцять срібняків. А можливо, початок поклав сам диявол, який стояв ближче за всіх до Бога, коли був святим ангелом Денницею?

А на землі? Хто почав відкриту, непримиренну війну з Богом?

У кінці ХІХ століття на з’їзді І Інтернаціоналу в Лондоні вперше прозвучало заклинання «Вставайте, гнані і голодні!..» То був заклик до проклятого Богом диявола, який зібрав під свої прапори всіх ворогів Творця. Їх наче охопила одна благородна ідея – звільнити людство від пут і експлуатації капіталізму. Тільки-но капіталізм буде знищено, в умовах диктатури пролетаріату виникне вільне суспільство, в якому не буде визиску, не буде держави, яка пригнічує особистість, ані злиднів, ані війн, а одне лише всесвітнє братерство, достаток і справедливість. Але щоби добитися цього, мало відмінити капіталізм, треба знищити й релігію, тобто вигнати з життя Бога. І недарма гімн комуністів гласить: «Не ждіть рятунку ні від кого – ні від богів, ні від царів…»

Треба сказати, що очолила цей рух справді геніальна людина. Ну що ж, диявол теж геній.

Справжнє ім’я Маркса – Мардохай-Леві. Майже всі його предки по чоловічій лінії були рабинами. Але Маркс задля вигоди суспільного становища прийняв хрещення й отримав ім’я Карл-Генріх. У ранній юності він був зразковим християнином. Перша з відомих його праць називається «Єднання віруючих із Христом».

Трудно сказати, коли і за яких умов у нього вселився диявол, але невдовзі він став глибоко, пристрасно антирелігійною людиною. Ще в студентські роки писав: «Я прагну відомстити Тому, Хто править згори». Далі в одному зі своїх віршів він пише:

Мені не лишилось нічого, крім помсти.
Я високо піднесу свій престіл.
Холодною і жахливою буде його вершина.

Як тут не згадати слова Люцифера: «зійду на небо, вище за зірки Божі піднесу престіл мій» (Іс. 14:13). Дійсно, холодною і кривавою була вершина його. Жертви комуністичного терору числяться десятками мільйонів людей, не рахуючи покалічених духом, що втратили душу і віру. Ще в одному творі все той же Маркс вигукує:

Все сильніше й сильніше
я граю танець смерті,
Скоро я притисну вічність до моїх грудей.

Демонізм Маркса безперечний. Після дикої ненависті і злоби він впадає в депресію: «Я втратив небо і прекрасно знаю це. Моя душа, колись вірна Богу, визначена для пекла».

Аналогічна історія сталася і з Фрідріхом Енгельсом. Він виріс у побожній сім’ї і писав хороші духовні вірші:

Господи Ісусе Христе – Сину Божий!
Зійди зі Свого престолу і спаси мою душу.

На Енгельса, як і на Маркса, вплинув Мойсей Гесс. У праці «Маркс перед марксизмом» Марк Леон пише: «Тільки зрозумівши Мойсея Гесса, людину, яка вплинула на Маркса, Енгельса й Бакуніна, трьох засновників І Інтернаціоналу, – можна зрозуміти сатанинські глибини комунізму».

Поступово навколо Маркса й Енгельса стали групуватися всі диявольські сили, об’єднані не тільки політичними цілями, а якоюсь позаземною, містичною ненавистю до Бога. Так, у домі Маркса його зять Евелінг часто читав свої богохульні твори:

Мої вірші, неприборкані й дерзновенні,
Хай вознесуться до тебе,
о сатано, царю бенкету!
Твоє дихання, о сатано,
Надихає мої вірші;
Твоя молитва стрясає уми.

У вересні 1867 р. в Женеві відбувся конгрес Ліги миру і свободи. Відвідав його і Ф. Достоєвський. Опісля він писав: «То були чотири дня крику і лайки. Почали з того, що для досягнення миру на землі треба винищити християнську віру». Про паталогічну ненависть до Бога вождів більшовизму Леніна і Сталіна сьогодні знають навіть школярі. Ленін якось казав, що він радше прийме атеїста-капіталіста, ніж віруючого робітника. Як бачимо, ненависть до Бога навіть затулила його класові інтереси.

На підставі всіх викладених фактів можна зробити один рішучий висновок: усі фігуранти нашого невеличкого дослідження ні на мить не сумнівались у бутті Божім. І наступний висновок: так ненавидіти можна лише реальну особу, але не філософське поняття чи природне явище.

Та годі про вождів світового пролетаріату. Вказані факти з їхнього життя можна знайти, крім Марка Леона, у книзі Роберта Пейна «Карл Маркс», а також у третій книзі архіву Маркса й Енгельса, виданій за редакцією Рєзанова у 1927 році в СРСР.

Нас більше цікавлять не політичні ігри і брехливі гасла комуністичних вождів, а їхнє богоборство, яке вони прикривали фальшивим атеїзмом. І нас більше цікавить питання: чи має атеїзм якісь наукові основи, тобто чи можливий науковий атеїзм? Бо ж хто не пам’ятає поширену фразу радянської пропаганди: «Наука довела, що Бога нема».

Так? Невже? Ми питаємо: яка наука? Фізика, хімія, біологія, астрономія, а може, історія?! Всім відомо, що фундаментальні науки не займаються телеологічними питаннями, а тільки фіксують факти навколишнього матеріального світу. Ще позитивіст Огюст Конт висунув тезу про те, що наука і її закони відповідають не на питання «чому?», а тільки на питання «як?». Тим більше, наука не відповідає на питання «навіщо?», «з якою метою?». Якщо ж атеїсти під наукою мають на увазі марксизм-ленінізм, як це колись постійно вдовбували в голову, то ми скажемо, що то не наука, а світогляд. Сучасна ж наука з кожним днем знаходить усе нові й нові докази на користь буття Божого.

Основна платформа атеїзму така: у Всесвіті існує тільки вічна матерія; вона розвивається, ускладнюється, вдосконалюється і в цьому процесі набуває все нових і нових форм. Дух же, свідомість є властивість матерії, набута нею на певному (вищому) ступені розвитку.

«Матерія вічна!» Це перша олжа матеріалізму й атеїзму. Саме наукою доведено, що до Великого вибуху у Всесвіті, який стався приблизно 17 мільярдів років тому, не було ні матерії, ні навіть простору й часу; був тільки згусток якоїсь енергії, котра і родила Всесвіт. Отже, Дух уже був, а матерії ще не було. Також наукою встановлено, що першооснова світу – енергія, а перший вид енергії –світлова. Як тут не згадати Біблію: «І сказав Бог: нехай буде світло…» (Буття 1:3). І ще: «Споконвіку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог» (Ін. 1:1).

Переглядаючи докази марксизму на користь вічності матерії, мимоволі хочеться вигукнути: «Ох, яка ж розумна матерія! Вона покликала з небуття світ, вивела сама себе із хаосу; значить, вона повинна була володіти розумом задовго до людини. Вона раптом почала формувати мікро- і макросвіт, із космічного пилу ліпити планети, цілеспрямовано встановлювати закони, – словом, налагоджувати надзвичайно складний і точний механізм. Як тут не обійтись без Найвищого Розуму?! І далі: з’явилася гравітація і планети не провалювались у безо­дню, а тримались кожна на своїй орбіті. Потім пішли ще більші чудеса: появилося життя, сутність якого ще ніхто конкретно не визначив, бо воно – одна з найбільших таїн Божих. І всі ці явища й процеси з’явились до розуму, адже розум, згідно з марксизмом, виник значно пізніше – разом із людським мозком. Ось яка розумна матерія, або, як кажуть, «яка розумна природа». Незрозуміло тільки, де ж перебуває розум природи, де її мозок? Незрозуміло також, чому природа (матерія) за весь наступний час не створила жодного нового виду рослин чи тварин, а за марксистською діалектикою повинна була б зробити це.

І хоча марксисти стверджують стосовно добра і правди, що вони, мовляв, є лише продуктом певного етапу розвитку соціуму, ця ж сама матерія (а хто ж іще?!) змушує людей повірити у вічність цих духовних цінностей і навіть віддавати за них своє життя. Якщо поняття добра і зла є тільки тимчасове відображення соціальних відносин певної епохи, то навіщо ж тоді вони співали на своїх революційних сходках:

Пусть слуги тьмы хотят насильно
Связать разорванную цепь, –
Слепое зло падёт бессильно,
Добро не может умереть.

Ці слова ніяк не в’яжуться з марксистським детермінізмом. Ось виявляється яка розумна матерія! Дехто навіть стверджує (представники теософії), що вона створила Бога. А хто ж тоді створив матерію?!

Все ті ж марксисти, всупереч науці, вважають: матерія існувала вічно, а всі її форми, тобто те, що нас оточує, – випадкові комбінації елементів цієї матерії. Кажуть, треба мільярди років, поки найрізноманітніші комбінації елементів матерії не приведуть до якогось результату, хоч би до появи молекул.

Атеїзм часто паразитує на соціальних проблемах, котрі вбивають у людях віру в справедливе життя і навіть ввергають у відчай. Марксисти звинувачують у тому християнську віру. Та все це –результат неправильного тлумачення тексту («всяка влада від Бога»). Наприклад, феодальний лад був сприйнятий офіційною Церквою середньовіччя наче відповідний духу християнського вчення. Багато ієрархів бачили в ньому соціальну гармонію, знов-таки нібито санкціоновану Божественною владою. Це дало привід атеїстам стверджувати, що християнське вчення підтримує експлуататорів. І була потрібна тривала боротьба добросовісних богословів і чесних священиків, щоб розвіяти цей помилковий погляд. Ми тепер знаємо, що під виразом «усяка влада від Бога» мається на увазі не конкретний соціально-економічний лад (рабовласницький, феодальний, соціалізм і комунізм), а сама ідея влади, адже безвладдя призводить до хаосу і свавілля.

Це протиріччя штовхнуло навіть деяких священнослужителів на шлях відчаю і безвір’я. Наприклад, французький пастор Жан Месьє не зміг змиритися з феодальними порядками в суспільстві й Церкві та на знак протесту заморив себе голодом.

А що сам по собі атеїзм як учення, яка його доля? Ми вже сказали, що «науковий атеїзм» неможливий, оскільки наука – на стороні релігії. Побутовий, або інертний атеїзм (атеїзм за вихованням, за звичкою) теж утратив своє значення: люди все більше навертаються до Бога. Жан Фабр – відомий французький учений-біолог – ще на початку двадцятого століття писав: «Ми можемо заперечувати Бога тільки голослівно. Фактично нема заперечення Бога, є тільки боротьба з Ним. Мені не треба вірити в Бога, я бачу Його» («Ентомологічні спогади»). І ми бачимо, що вороги Божі, не маючи змоги маскуватись атеїзмом, звертаються до відкритого богоборства: з кожним роком збільшується кількість сатанинських сект. Але сили зла не встоять, адже темрява – не енергія, а тільки відсутність світла.

«…Встань, Господи, і розвіються вороги Твої, і побіжать від лиця Твого ненависники Твої!» (Чис. 10:35).