Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

«ДО ТУРКОВИЧ СПІШИТЬ НАРОД...»
Холмщаки бережуть пам’ять про святиню православних українців краю

Микола ОНУФРІЙЧУК,
голова Волинського громадсько-культурного товариства «Холмщина»

Улітку група паломників – члени Волинського громадсько-культурного товариства «Холмщина» з кількох деканатів нашої єпархії, а також члени товариств холмщан зі Львівщини та Рівненщини були учасниками свята Положення риз Пресвятої Богородиці, ушанування Турковицької ікони Божої Матері, що відбулося в холмському селі Турковичі (Польща) на місці знищеного православного монастиря. Супроводжував прочан протоієрей Володимир Присяжнюк, настоятель парафії Архістратига Михаїла в с. Гірка Полонка Луцького районного деканату. У програмі першого дня урочистостей були зустріч архієреїв, Усенічна, акафіст перед Турковицьким образом, панахида по спочилих сестрах Турковицької обителі і всіх православних холмщаках, чиї могили розсіяні по світу. Другого дня святкування було відправлено акафіст священномученикам холмським і підляським, Божественну Літургію, відбувся хресний хід до джерела й освячення води. Архієрейську Літургію очолив первоієрарх Православної Церкви в Польщі митрополит Сава.

Історія ікони Турковицької Божої Матері пов’язана з історією Белзького образа Богородиці. Для православного люду Белзщини ця ікона була великою святинею. Після оволодіння поляками Волинсько-Галицькою державою князь Владислав Опольський став воєводою Белза і вирішив перебратися в Ополе, подалі від нападів татар, при цьому забравши з собою всі дорогоцінності міста, у тому числі найцінніший скарб – Белзьку ікону Божої Матері. За народними переказами, в дорозі неподалік від міста Червеня кортеж з іконою зупинився для перепочинку на галявині в Турковицькому гаю. Та коли вирішили зрушити з місця, шість пар коней наче закам’яніли. У цю ж мить з образа вдарило могутнє сяйво. Князь зрозумів, що через образ діє сила Божа, і залишив його в монастирі Ченстохови.

На місці зупинки залишилось велике сяйво, з-під землі стало бити джерело з кришталево чистою водою. Сюди стікався православний люд з усієї околиці. Від сяйва образ Божої Матері відбився на полотні. Він став оригіналом Турковицької ікони Богородиці – великої святині українського народу всього Забужжя. Сяйво існувало доти, доки на його місці не спорудили каплицю та облаштували криницю, джерельна вода якої виявилась цілющою.

Згодом на цьому місці заснували православний чоловічий монастир, який проіснував до 1749 р. Своїм указом цар Микола II 1902 року відновив його як жіночий. Ця обитель проіснувала до 1915 року. З наближенням фронту до Холмщини під час Першої світової війни відступаюча російська армія провела масову евакуацію українського православного люду Холмщини і Підляшшя у глибину Росії. Виїхали й сестри, які спасались у цій обителі. Вони взяли з собою Турковицький чудотворний образ. Спочатку перебували в Москві, а потім, під час революційних подій, перебралися в Україну. Сліди їхні з цією святинею загубилися. Минуло 92 роки, проте хочеться вірити, що ця ікона не зникла, вона, вочевидь, є десь у нашій країні.

Після Першої світової війни грубешівський іконописець Семен Зінь витворив копію Турковицької ікони Богородиці. 15 липня 1928 року її освятив гродненський архієпископ Олексій.

Відтоді Турковицький монастир знову став осередком духовності Холмського краю. Століттями 15 липня – у день з’явлення образа Матері Божої – в Турковицькому монастирі відбувався відпуст на честь чудотворної ікони, який тривав кілька днів. У міжвоєнні роки тут збиралися десятки тисяч прочан зі своїми священиками, архієреями, церковними хорами. Привозили сюди калік, хворих, які їхали з вірою на одужання та зцілення. Молодь різних сіл змагалася у співах. Виконували духовні й українські народні та авторські пісні. Це були своєрідні фестивалі, які єднали наш люд.

Як відомо, польська влада у міжвоєнний період на Холмщині та Підляшші намагалася ліквідувати Православну Церкву, полонізувати корінне українське населення. Тут закривали й руйнували православні храми, частину з них перетворювали на костели. Школи з українською мовою навчання, культурно-просвітницьке товариство «Рідна хата» було заборонено. Турковицький православний монастир поляки закрили 20 червня 1919 року, а його кам’яниці та господарські будівлі забрали під дитячий притулок з католицькими черницями-виховательками та польську школу. Із монастирських храмів для православних спочатку залишили тільки собор. Та щоб перешкодити проведенню тут відпусту, 1928 року його закрили, а наступного – розібрали.

Відпуст на вшанування ікони Турковицької Божої Матері доводилося святкувати на православному цвинтарі. Тут мешканці Туркович власним коштом звели дерев’яну церкву-капличку із дзвіницею поряд. Капличка під час відпусту служила вівтарем, а прочани молились перед нею. Сюди перенесли святу ікону та хрест із часткою дерева Чесного Хреста Господнього. Паломники молилися, незважаючи на перешкоди з боку поліції, яка запечатала каплицю.

Із 1936 року настав найжорстокіший період ополячення українців Забужжя з масовим нищенням православних церков. За даними історика І. Крип’якевича, у 424 населених пунктах Холмщини було 460 православних церков, із яких тільки в міжвоєнний період зруйновано 217 та перебрано під костели – 194. Апогею досягла акція нищення наших церков 1938 року, коли впродовж двох місяців було ліквідовано 160 храмів.

У Турковицькому монастирі перед самим відпустом 1938 року за наказом польської влади розібрали капличку Пресвятої Богородиці біля чудодійної криниці, а саме джерело з цілющою водою засипали гноєм. Наступного дня після храмового свята під посиленою охороною польської поліції привезли робітників і зруйнували церкву-каплицю на цвинтарі. Після цього православних українців змушували ходити молитись і сповідатися до костелу та переходити до римо-католиків, тобто поляків, оскільки національність людей тоді визначалася за віросповіданням.

Під час Другої світової війни відродилася православна Холмсько-Підляська єпархія, відновилися Богослужіння в багатьох церквах. У Турковичах українцям повернули дерев’яний храм у монастирі. З 1940 року відновилися православні відпусти, на яких святкові Богослужіння очолював владика Іларіон.

Проте шовіністично настроєні польські сили не відмовились від знищення українського етносу на Холмщині. 9 березня 1944 року українське село Турковичі було спалено, частину його мешканців – знищили.

1981 року дерев’яну церкву, збудовану в монастирі 1793 року, поляки перевезли в с. Жерники Томашівського повіту і встановили там як костел. На місці розібраної церкви нині стоїть маленька капличка. Тепер у монастирських спорудах розміщено рільничу та загальноосвітню школи.

1989 року було відновлено Холмську православну єпархію (під назвою Люблінсько-Холмська), започатковано відродження православних традицій. Стараннями владики Авеля з 1995 року відновлено свято Турковицької ікони Божої Матері. Через відсутність церкви в Турковичах святкові Богослужіння відправлялися в церкві Святителя Миколая Чудотворця у Томашеві, а з 1999 до 2006 року – у Грубешівській церкві Успіння Пресвятої Богородиці. Вони починалися 14-го й закінчувалися святковою Літургією 15-го липня, яку очолювала найвища духовна особа, присутня на відпусті, – первоієрарх Православної Церкви в Польщі митрополит Сава чи архієпископ Холмський і Люблінський Авель у співслужінні духовенства багатьох православних єпархій України, Польщі, Білорусі. Після Літургії та інших Богослужінь духовенство разом із сотнями паломників направлялися до Туркович на місце колишнього православного монастиря.

15 липня 1999 року в Турковичах на території давньої обителі вперше після 40-х років XX ст. офіційно відбулася православна відправа і відкрито зазвучала українська мова. Учасники свята щороку хресним ходом ідуть до криниці з капличкою, де відбувається водосвятний молебень. Польський уряд задовольнив прохання єпархії про повернення ділянки монастирської землі в Турковичах для проведення відпусту. 1999 року встановлено пам’ятний хрест, у підніжжі якого на металевій плиті – напис: «У цьому місці знаходився Турковицький православний монастир».

Копія ж Турковицької ікони Божої Матері, написана 1928 року Семеном Зінем, із середини 90-х перебуває в монастирі Преподобного Онуфрія у Яблочині. Від того часу там теж відбувається празник на її честь. Із 1997 року постійно проходять святкові торжества в церкві Архістратига Михаїла на клаптику Холмської землі в с. Пісочне Сокальського району, що раніше належало до Грубешівського повіту. Відбуваються вони й на Волині, де найбільше оселилося українців Холмщини й Підляшшя, зокрема у Хрестовоздвиженській церкві Луцька.

Волин. єпарх. відом.– 2007.– № 8–9 (33–34)