Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

СИМВОЛ ЖИТТЯ
Пасхальне яйце: легенди, історія, значення

За матеріалами писанкарки Віри МАНЬКО підготував Андрій ГНАТЮК

Чи не найпоширенішою прикметою Великодня є яйце, знак відродження всього живого, пробудження. І пов’язане воно з Воскресінням Христовим дуже давно. З переказів дізнаємося, що коли Марія Магдалина пішла з проповіддю світом, то римському імператорові Нерону, мучителеві християн, принесла крашанку і привітала його словами «Христос воскрес!» Нібито відтоді яйця на Великдень фарбують і називають крашанками. А коли майстри наносять на них візерунки, розписують їх, то такі яйця називають писанками. Є ж іще крапанки і шкрябанки. У кожного майстра візерунок – то певні його роздуми, окрема мова, загадковий текст про щось, який може залишатись не до кінця розгаданим навіть тим, хто вивченню писанок присвятив усе життя.

До речі, походження української писанки залишається малодослідженим: археологія не має жодних свідчень існування на теренах України (Київської Русі) розписаних яєць, тимчасом як на території сусідньої Польщі під час розкопок могил Х–ХІІІ століть знайдено розписані шкаралупки і навіть одну цілу писанку. Про це говорить у книзі «Українська народна писанка» відома майстриня з розпису яєць Віра Манько. Знаходили культові яйця і в курганних похованнях скіфів у Східному Криму (ІV ст. до Р. Х.). Загалом мальовані яйця знаходили як на території Європи, так і в Африці й Азії.

Віра Манько стверджує: «Безсумнівним є те, що своїми коріннями писанка сягає дохристиянських часів, коли на півдні Східної Європи (нинішній Україні) мешкали суспільства із землеробською основою культури. Про те, що писанка належить саме до цієї культури, свідчить її знаковий код, себто орнамент».

У багатьох культурах існує образ яйця, у якому зароджується життя. Тож і дарували писанку на знак перемир’я (тобто – де є яйце, там зароджується мир), на побажання здоров’я (людина оживає після хвороби), краси, врожаю, закопували в землю або підкладали під вулик (щоб, мовляв, не всихали городи й сади, не гинули рої бджіл). Тобто з яйцем пов’язували щось нове, і те нове мало нести позитив. До того ж, яйце – овальне, не має ні початку, ні кінця, тож і життя з його позитивами, зародження якого воно символізує, має бути безкінечним.

А писанка, крім цього, мала ще одне значення – нанесених на неї символів, тому її ніколи не варили. Відповідно й обрядовий статус писанки був набагато вищий, ніж крашанки. Тому крашанки – це варені яйця, зафарбовані в один колір (наприклад, варені в цибулинні). Крашанки вживають одними з перших, розговляючись за великоднім столом після Великого посту. Їх використовують у забавах, зокрема, вдаряють яйце об яйце: чиє сильніше, не розбилося, той виграв яйце тріснуте.

Писанки ж – то сирі яйця з нанесеним на них символічним рисунком і зафарбовані в три-чотири кольори.

Писанка тісно пов’язана з давньоруськими язичницькими віруваннями, народним календарем, що базувався на сонячному циклі і якому, починаючи із зимового повороту сонця до моменту, коли день стає більшим від ночі, відповідали певні свята: Калити, Коляди, Щедрівки і нарешті Великдень – Великий день. Саме цього дня в дохристиянській Русі святкували перемогу сонця над темнотою, життя над смертю, весни над зимою і як сонячний символ дарували «красні яєчка». Згодом первісна назва Великодня стала назвою найбільшого християнського свята – Воскресіння Христового, адже це перемога добра над злом, правди над неправдою, життя над смертю. Тому для кожного християнина Воскресіння – воістину Великий день. І поступово писанка стала християнським символом: орнаменти почали доповнювати написами «Христос воскрес!», «Воістину воскрес!»

У багатьох народів світу й дотепер існує звичай використовувати яйця у Великодніх святкуваннях, але вони переважно роблять крашанки; якщо і розписують яйця, то дуже просто. В Україні ж писанкарство досягло найвищого рівня розвитку і стало окремим видом мистецтва, а писанка – одним із культурних символів України. Тож не дивно, що в Канаді українські емігранти поставили їй пам’ятник.

На Волині Олена Пчілка, мати Лесі Українки, збирала зразки писанок тощо, і 1876 року видала книжку «Український народний орнамент».

Виготовляють писанки переважно упродовж Великого посту. Хтось від його початку, хтось лише в Страсну седмицю, зокрема в Чистий четвер. У деяких регіонах їх починали писати аж на самий Великдень після обіду.

Здавна писати по яйцях, так само, як і писати ікони, випікати проскури, вважалося святою справою, адже кожна писанка – то своєрідна посвята Воскресінню Христовому. Жінки та дівчата готувалися до цього наперед. Вони мали вгамувати свої думки, заспокоїтися, не мати зла на когось, не гніватись. Нечисті помисли, суперечки могли негативно вплинути на написання. Писанка – це своєрідні духовні ліки заспокоєння, бо створити її не можна неспокійним, неврівноваженим, з поганим настроєм: обов’язково щось забудеш і зіпсуєш. Наносили рисунок на яйце воском. Залежно від статків, у кожній сім’ї виготовляли від 12 до 60 писанок.

Якщо раніше писанки були сирими, бо в сирому яйці – життєдайна сила, то тепер і їх варять. Проте яйце – і крашене, і писане – залишається головним атрибутом свята і головною стравою на пасхальному столі. Їх обов’язково освячують у церкві з усіма іншими наїдками. А після Богослужіння люди христосуються, даруючи один одному святкові яйця. Так українці не лише висловлюють радість із приводу Христового Воскресіння, але й миряться, прощають один одному провини. Крашанки й писанки разом із пасками дарують священикові, який освятив великодні страви. Нині таким чином віряни долучаються до благодійності. Адже за час освячення церква збирає досить велику кількість яєць, які роздає у різні притулки, сиротинці тощо.

Удавнину писанку клали в домовину тим, хто помер на Великодні свята. Під час Провідного тижня люди йдуть на могили своїх родичів. Раніше христосувалися з померлими, розбиваючи писанку об хрест і кажучи: «Христос воскрес!» Потім розкришували її над могилою з вірою, що родичі нібито прилетять у вигляді птахів і споживуть її. Подібні поганські традиції збереглися досі у марновірних людей: на місця поховань кладуть паски, яйця тощо. Позиція Церкви щодо цього однозначна: робити так не слід, адже продукти приваблюють тварин, які часто оскверняють могили.

Волин. єпарх. відом.– 2008.– № 04 (41)