Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

МОЖЛИВІСТЬ ОДУЖАТИ
Чому хворіємо і як лікуватись по-православному

Андрій ГНАТЮК

У лікарні

Скільки існує людство, стільки ж воно страждає від хвороб і болю. Найбільше, як відомо, від них потерпають діти. Але тим самим організм загартовується, у ньому виробляються так звані антитіла, які згодом протистоять багатьом недугам. Звичайно, добре, коли людина не хворіє. Але людей, які б прожили вік без хвороб, немає. І якщо людина вперше нездужає в дорослому віці, її значно важче лікувати. Організм старшої людини не має засобів боротьби з недугами.

Однак Церква навчає, що хвороба дається людині не просто так. Здебільшого – це спокута за певні гріхи. Вона – наче хрест, який треба нести. Хрест дається людині під силу. Але якщо його дуже важко нести, тобто перебіг хвороби доволі складний, – значить учинила та людина щось надто недобре. Відповідно, така людина потребує більшої молитви. Бог таких людей зцілює. І не лише духовно. Хворий може звертатися до земних лікарів. І вони обов’язково допоможуть. Але лише тоді, якщо Промислом Божим передбачено, щоб хворий зцілився. Не можна звертатися до екстрасенсів, магів і їм подібним. Як це банально і боляче не звучить, але іноді для людини краще хворіти все життя, до самої смерті – перенести і залишити страждання тут, ніж щоб вони переходили в життя вічне.

Однак не всяке тілесне лікування угодне Богові. Воно теж має обмеження. І саме про ці методики піде мова у нашій статті.

Що важчий хворий, то потребує швидшої госпіталізації. Для багатьох людей це, звичайно, неприємний момент, і лише від персоналу залежить, щоб пацієнт, наскільки то можливо, почувався в лікарні, як удома.

Зважаючи на умови, у яких хворим доводиться перебувати в лікарні, справжнім християнам вони не дуже комфортні. Хоча на сучасному етапі ми можемо відзначити й багато позитивного. На Волині першою до цього зробила крок обласна клінічна лікарня. За сприяння головного лікаря Івана Сидора там знайшли місце для облаштування церкви. Згодом цей досвід перейняли в інших подібних закладах. Тож упродовж багатьох років хворі, для яких важливо щонеділі та у великі свята перебувати на Богослужінні, можуть не порушувати своїх традицій. Інша справа, що багато людей потребують молитви не лише у певні дні, а щодня – вранці й увечері перед сном, а в деяких лікарнях не те, що каплиці, навіть образів у відділеннях немає. А можна було б організувати, щоби священик приходив уранці і ввечері у відділення, збирав небайдужих і звершував короткий молебень. Це було б добре для тих вірян, які хочуть молитися, але їм це незручно в палатах, де іновірці чи атеїсти. Адже лікарня зобов’язана приймати і надавати допомогу хворим різних віросповідань і невіруючим. А палат за такою ознакою не придумали.

Ще одна проблема для православних вірян – дотримання в лікарні посту. Звісно, радянські пережитки ще не швидко налаштують лікувальні заклади зважати на піст. Та й фінансування установ досить мізерне, щоб перебирати харчами. Узагалі-то хворим Церква піст значно послаблює. Бог не хоче нас бачити хворими, бо створив нас на Свій Образ. Він ні від кого не вимагає надзусиль.

Зміст будь-якого посту, як зазначає в книзі «Церква, лікарня, хворий» священик Сергій Філімонов, – співстраждання з Христом, а не сліпе обмеження себе в їжі. Хвороба заміняє піст, і якщо вона переноситься із вдячністю Богу, то іноді приймається за більше, аніж піст. Піст – це кара для тіла, щоби втихомирити тіло здорове і зробити його нечутливим для пристрастей. А хвороба більша за цю покару, і застосовується замість посту, і більше поціновується. Замість того, щоб послабити тіло постом, воно буває послаблене хворобою. Тому маємо дякувати Богу, що позбавлені зусиль постити. Але піст не значить голодування. Якщо воно не лікувального характеру, то стає гріхом. Церква встановила спеціальні дні, коли треба утримуватися від певної їжі та коли піст навіть забороняється (великі свята й святкові тижні). У Церкві все діється згідно з чинопослідуванням. Той, хто хоче подолати обжерливість, повинен просити допомоги в Бога, а не випробовувати організм небезпекою. А у лікарні хворий навіть якщо і десять разів на день буде їсти – нічого страшного, адже це не для задоволення тіла. Тому можна споживати все, що подають у їдальні. А ті, хто вже дуже принциповий – хоча для хворого це погано, – їстимуть лише те, що вважатиме за потрібне.

Як лікуватися?

Люди зазвичай намагаються потрапити на лікування до того фахівця, про якого чули, що він допоміг стати на ноги не одному хворому. Реально ж від лікаря найбільше залежить правильно поставити діагноз і спрямувати лікування у правильному руслі. Але найбільшою спокусою є «обожнення» лікаря. Фахівець, який себе поважає, ніколи не буде вихвалятися своїм даром, бо знає, що весь талант – від Бога. Саме Бог керує лікарем, якому вдається повернути до життя людину. Інакше як пояснити такі факти, що одного хворого вдається врятувати, інший – з таким самим діагнозом – у того ж лікаря помирає?

Про недужого найперше повинні потурбуватись родичі, а якщо їх немає, то він сам. І це повинно бути не лише тоді, коли людина потрапила в лікарню. Треба молитися за здоров’я, подавати священикам записки про молитви за здоров’я, бажано сорокаусти, а в монастирях можна замовляти читання Псалтиря на тривалий час.

Іноді трапляються ситуації, які ставлять пацієнтів у скрутне становище. Наприклад, лікар хоче випробувати нову методику лікування, а хворий боїться, бо не знає, як вона для нього обернеться. У такому випадку краще відмовитись від випробувань.

Методів лікування сьогодні особливо багато. Є традиційні й нетрадиційні. І ті, й ті можуть бути прийнятними і неприйнятними для Церкви. Так звана традиційна медицина – це медикаменти і процедури. Але не секрет, що багато лікарів пов’язані з аптеками і мають зиск від продажу ліків. Тому, перш ніж приступити до вживання препаратів, варто прочитати анотацію до них. Церква взагалі не виступає проти хіміотерапії. Інше питання – психотропні речовини й транквілізатори. Їх дозволяють лише в обмежених дозах і лише за призначенням лікаря. В аптеках вимагають рецепти на спеціальних бланках. Адже такі препарати діють на свідомість людини. А коли людина поза свідомістю, вона може скоїти найжахливіші злочини, в тому числі й самогубство – один із найважчих гріхів проти Бога. Саме тому Церква й виступає проти наркотиків і задурманення розуму будь-яким чином.

До такого ж стану можуть призвести гіпнотизери, екстрасенси. На своїх сеансах вони «виключають» людину, після чого отримують цілковиту владу над свідомістю присутнього. Практика показала, що жоден екстрасенс не може протистояти молитві. Вони відчувають, коли в залі є людина, яка читає найпростішу молитву і тим самим заважає проводити сеанс. Нервуються, починають виганяти з залу таких людей. А це свідчить, що Сила Божа – нездоланна. То ж чи варто тоді звертатись до них? Люди йдуть до екстрасенсів з останньою надією про допомогу, але не замислюються, якими вони вийдуть після сеансу. Півбіди, якщо вони підуть до шарлатана, якого цікавлять лише гроші і який не володіє екстрасенсорною практикою. Проте сатана підловлює таких людей навіть у звичайних шарлатанів різними методами. Спокушає їх навіть частковим полегшенням, аби людина ще більше заглибилась у гріх. Бо ті, хто пішли до екстрасенсів, – відкинули Бога, зрадили свого ангеля-охоронителя, не замислюючись, що хвороба дається людині як очищення. Кожен повинен володіти собою, бо інакше уподібнюється до приручених тварин. Апостол Петро каже: «Не будьте, як кінь і мул, яких вуздечками вуздають і ведуть куди хочуть».

Не проти Церква і лікування травами. Ця методика тягнеться від наших пращурів, адже колись хімії не було, а люди були набагато здоровішими. Але й при їх використанні треба бути обережними. Гріх пропонувати трави з екологічно забруднених районів, особливо з чорнобильської зони. Призначаючи лікування травами, необхідно бути добре обізнаним із хворобою людини, адже одна й та ж трава може по-різному діяти на недужого. Брати траву краще в того, у кому впевнений, що вона не пройшла через якісь магічні ритуали, які суперечать Православ’ю, або в аптеці. Узагалі, якщо правильно застосовувати фітотерапію, то вона може принести чудові результати. У православній літературі читаємо, що Церква забороняє застосовувати тибетські та єгипетські методики лікування. Але тибетські рослини можуть застосовуватися для одужання.

Фітотерапія – один із засобів народної медицини. Однак не всі з них визнає Церква. Духу православного вчення суперечать методи штучного продовження тривалості життя: медикаменти, які зберігають чи неадекватно підвищують чоловічу потенцію у похилому віці, пересадка органів задля помолодшання, пластико-косметична хірургія. Не визнає Церква і професійний спорт, який, як зазначає в книзі «Церква, лікарня, хворий» священик Сергій Філімонов, входить в індустрію розваг, азарту й бізнесу. Із токсикології суперечать Християнству лише ті розділи, які займаються розробкою бойових отруйних речовин. З усіх видів масажу не узгоджується з православним ученням лише безконтактний і біоенергетичний, а також голкорефлексотерапія з читанням замовлянь. Без них Церква цю процедуру дозволяє.

Не прийнятне Церквою лікування металами, якщо їм надають особливих властивостей, категорично неприйнятне лікування камінням. Як фізичне, моральне і духовне осквернення душі Церква вважає лікування урино(сечо)- та фекалотерапію. Не схвалює Церква надмірне захоплення моржуванням, банею, сауною, боді-білдингом і засмагою. Категорично забороняє обливання за Порфирієм Івановим і психорелаксацію. Боді-білдинг Церква дозволяє для створення корсета при важких травмах опорно-рухового апарату, а засмагати можуть вагітні жінки задля профілактики рахіту в новонароджених.

Тож якщо Ви захворіли, а сучасна медицина не в усьому може Вам допомогти, пам’ятайте, що не все втрачено. Як Вам допомогти – знає Церква!

Волин. єпарх. відом.– 2008.– № 06–07 (43–44)