Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

СВІЧКА ПЛАЧЕ, СВІЧКА ГАСНЕ...
А може, то гасне наша віра, заступаючись марновірством?

Запитання

Коли молюся на панахиді за померлого батька – багато разів гасне або ж «плаче» поставлена за нього свічка. А під час поминальної молитви за спочилу маму – такого не буває, хоча свічки однакові й на свічник їх ставлю той самий. Чому?

Відповідає ігумен Константин (Марченко)

Дуже часто в релігійному середовищі з’являються оповіді, не раз неправдиві, про різноманітні надзвичайні прояви світу духовного серед нас. Але занепокоєння викликає не стільки їх кількість, скільки бездумне сприйняття подібного як істини. Чимало марновірств пов’язано зі свічками. Помітила, наприклад, людина, що свічка за батька наче сльозами спливає, а за маму – ні, то й переймається: чи це не знак із потойбіччя?

Зазвичай християни розуміють, що свічка у храмі – лише символ. Символ нашого горіння перед Богом, Його Пречистою Матір’ю, святими угодниками. Окрім того, це пожертва на потреби храму. Зрештою, гарна традиція, яка лишилась нам у спадок ще з перших віків Християнства. «Ніколи не відбувається у нас Богослужіння без світильників, – говорив учитель Церкви Тертулліан, – ми ж користуємось ними не лише для того, аби розігнати пітьму нічну, – Літургія звершується у нас при світлі денному, але для того, щоб явити через це Христа – Світло несотворенне, без Якого ми і серед дня блукали б у пітьмі».

Кажучи, що через когось гасне свічка чи плаче, ми ніби стверджуємо, що померла людина чи якась духовна сила дивним чином гасить свічу, аби донести до нас таємну інформацію. Та чи так це насправді, чи може душа сигналізувати нам з того світу, закликаючи до якихось дій? Згадаймо славнозвісну євангельську бесіду багатого чоловіка з Авраамом: «А він [багатий чоловік] відказав: „Отож, отче, благаю тебе, щоб його [праведного Лазаря] ти послав у дім батька мого, бо п’ятьох братів маю, – хай він засвідчить, щоб і вони не прийшли на це місце страждання!“ Авраам же сказав: „Вони мають Мойсея й Пророків, – нехай слухають їх!“ А він відказав: „Ні ж бо, отче Аврааме, – але коли прийде хто з мертвих до них, то покаються“. Йому ж він відказав: „Як Мойсея й Пророків не слухають, то коли хто й із мертвих воскресне, – не йнятимуть віри!“» (Євангеліє від Луки, 16:27–31). Бачимо, що Авраам недвозначно вказує: вплив світу, де перебувають померлі, на нас – мінімальний.

Утім, якщо такий факт – плаче свічка, чи гасне, чи тріщить – бентежить наше серце, то варто не додумуватись до чогось надзвичайного, а відреагувати на нього по-християнськи: посилити молитву за померлих, а то й переглянути все своє життя з його пріоритетами. Більше того, виникає запитання: що відбувається з нашою вірою? Можливо, самі того не помітивши, віру замінили на марновірство? Чому вперто відмовляємось просто прийняти науку Церкви, яка вчить нас вірити у загробне життя, у воскресіння, в милість Божу, – отже просто, нічого не додумуючи, молитися за душі померлих?

Не слід забувати про небезпеку, яку несуть спостереження подібного роду. Відомо, що рідна сестра язичництва – магія, тобто прагнення людини підкорити собі духовний світ. Святиня в магії сприймається як автоматичний акумулятор благодаті, запорука успіху, оберіг. Магізм починається там, де все вкладається в прості правила і безпроблемні відповіді. Наприклад: «Щоб дитина не хворіла, її потрібно хрестити», «Щоб успішно йшла торгівля, потрібно освятити магазин», «Передати з іншим покійником взуття своїм рідним на той світ», «Поставити сорок свічок у різних монастирях» і таке подібне. Омана полягає в тому, що в наведеному переліку духовних, здавалось би, істин, нічого не сказано про внутрішній подвиг молільника, про його духовне стояння, покаяння, віру. Ми ж знаємо, що для набуття благодаті Святого Духа, того, що преподобний Серафим Саровський називав ціллю життя, праця потрібна, і немаленька. А тут просто: водичкою покропив, через плече три рази сплюнув, до «благодатного» старця з’їздив – і все в порядку.

Так і в нашому випадку. Замість молитви ми проводимо час у роздумах над дивним «посланням» і шукаємо якихось простих рецептів, аби свіча перестала гаснути.

Остерігаймося магізму. І, як написано в Посланні апостола Павла до филип’ян, (4:6), «в усьому нехай виявляються Богові наші бажання молитвою й проханням з подякою».

Бажаєте одержати відповідь православного богослова на Ваші запитання? Надсилайте їх до редакції на адресу pres-sluzhba@ukr.net; 43025, Луцьк, Градний узвіз, 1 або телефонуйте - (0332) 72-21-82

Волин. єпарх. відом.– 2009.– № 11–12 (60–61)