Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ПОМИНАТИ ЧИ НІ?
У святкові дні Церква не виголошує молитов за померлих

Запитання

Чому у великі свята під час урочистої Літургії не поминаються імена померлих? Хіба це відповідає духу любові до Бога і ближнього?

Відповідає кандидат богословських наук Василь Лозовицький

Справді, найдієвішим, як для тих, хто згадує, так і для тих, про кого згадують, вважається літургійне поминання. «Велика користь буде душам, коли перетворюється свята і страшна Жертва», – навчає святитель Кирило, архієпископ Єрусалимський.

Перевага під час цього поминання надається таємному молінню – під час Проскомидії і після освячення св. Дарів, коли поіменно виймають з проскури часточки і потім опускають у потир (чашу) з промовлянням дерзновенних, сміливих слів: «Омий, Господи, гріхи тих, що тут поминалися, кров’ю Твоєю чесною, молитвами святих Твоїх».

Великий знавець церковного уставу єпископ Афанасій (Сахаров), розмірковуючи з приводу даної теми, пише: «Поминання живих і померлих на Проскомидії і на освяченні Дарів, хоч і негласне, за своїм значенням, силою і дією не може йти в порівняння з жодним іншим молитовним поминанням: молебнями за здоров’я, заупокійними панахидами чи якимись іншими благочестивими подвигами в пам’ять живих і померлих. Воно не може бути порівняне навіть з привселюдним поминанням під час тієї ж Літургії на єктеніях великій та потрійній, що допускається в окремих місцевостях, і на спеціальній заупокійній єктенії». Продовжуючи стверджувати ту ж думку, єпископ Афанасій наводить свідчення монахині Юліанії (Тураєвої), яка повідомила йому, що в наш час «комусь було дано бачити уві сні нещодавно померлу близьку людину і почути від неї, між іншим, що поминання значно радує померлих, і особливо радує поминання на Проскомидії».

Єпископ Афанасій не був прихильником поминання вголос, особливо під час великих свят. Ось його слова: «Для прояву природної, але в законних межах, християнської любові до померлих свята Церква завжди залишає і за богослужінням громадським, і в приватній молитві достатньо свободи і місця. Вона сама не втрачає жодного випадку, коли і де можна, не порушуючи встановленого нею строю богослужіння і молитви, піднести моління за померлих. Але якщо хтось вимагає порушення церковного уставу і проголошення цього дня не рекомендованих Церквою заупокійних молитов із читанням імен спочилих, той демонструє, що любить своїх померлих більше, ніж Господа. Цим тільки відволікає молільників від головного предмету святкових споминів наперекір наміру Церкви. Адже Господь сказав: „Хто любить батька чи матір ... сина чи дочку більше, ніж Мене, недостойний Мене“ (Мф. 10:37). А це вже не буде християнською любов’ю... Це не буде навіть любов’ю взагалі. Це буде лише шукання „свого“ (1 Кор. 13:5). Це буде лише догоджання собі, егоїзм, який бажає зробити по-своєму, як йому подобається, як йому хочеться, незважаючи навіть на те, чи буде це приємно, чи лише призведе до скорботи нібито улюбленим покійним. Чи не засмутяться вони, що їх брати на землі люблять їх більше, ніж Господа, свої бажання ставлять вище послуху Церкві? Померлі як звільнені від уз плоті й тілесної обмеженості краще за живих розуміють значення і цінність даних Церквою правил та уставів. Якщо ж діла живих знаходять той або інший відгук в серцях покійних, то, безсумнівно, їх радує прояв лише справжньої християнської любові, лише те, що вільне від егоїзму, що звершується як послух Святій Церкві. Усе ж самочинне в поведінці живих завдає спочилим лише печаль».

Підсумовуючи висловлені вище авторитетні думки, варто лише додати, що важливо, з якими почуваннями подається поминальна записка: як спосіб відбутися і формально проявити свою так би мовити християнську свідомість, чи з благоговійним і трепетним почуттям прохача перед Усевишнім, Який знає, які прохання задовольнити, а в яких як некорисних для спасіння душі – відмовити. Відтак, відповідаючи на питання доцільності чи недоцільності заупокійних молитов під час святкових Літургій, Церква визнала за краще не затьмарювати радісних переживань загальнолюдського значення приватними узами родинної любові, проявом якої і є згадування імен померлих у заупокійних молитвах.

Бажаєте одержати відповідь православного богослова на Ваші запитання? Надсилайте їх до редакції на адресу pres-sluzhba@ukr.net; 43025, Луцьк, Градний узвіз, 1 або телефонуйте - (0332) 72-21-82

Волин. єпарх. відом.– 2010.– № 1 (62)