Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ПРИСТРАСТЬ НАРОДІВ І СТОЛІТЬ
Чимало християн надто захоплюється великим спортом. Та чи корисно це для душі?

Запитання

Як Церква ставиться до футболу? Чи можна молитися за Збірну України загалом та її гравців зокрема?

Відповідає протоієрей Віталій Собко

З таким же запитанням нещодавно звернувся до мене як прес-секретаря єпархії місцевий журналіст, який, зважаючи на шалений інтерес багатьох людей до чемпіонату світу з футболу, вирішив з’ясувати, що про все це думає Церква.

Питання виявилося несподівано складним, оскільки не вдалося знайти інформації щодо офіційної позиції Церкви з цього приводу. Тому спочатку потрібно було відповісти самому собі.

Керуючись принципом, що коли немає однозначного вирішення певної проблеми чи визначеного бачення якогось явища, варто зробити висновок, що певні питання чи справи є багатогранними: в одному випадку щось може бути корисним людині, а в іншому – шкідливим. А ще багато залежить, як людина ставиться, сприймає ті чи інші події, проблеми, явища.

Сказати, що Церква засуджує футбол чи змагання з цього виду спорту було б, мабуть, неправильно. Було б помилкою також заявити, що християнська спільнота гаряче сприймає гру, яка вже для багатьох стала «релігією». Проте з євангельською наукою можна легко відповісти на будь-які питання, якими б вони складними не видавалися.

Згадавши слова Христа (Євангеліє від Матфея) – «усяке добре дерево і плоди добрі родить, а погане дерево і плоди погані родить» і «за їхніми плодами пізнаєте їх», спробуємо дати відповідь, які ж плоди приносить оця всесвітня істерія, спричинена масовим захопленням чемпіонатом світу з футболу. Якщо уважно поспостерігати за тими, хто грає або вболіває, – можна зробити для декого несподіваний висновок: цей різновид людської діяльності, способу життя, захоплення чи відпочинку – якщо не гріх, то, принаймні, досить сприятливий шлях до нього. Аналогія – їжа, споживання якої – не порушенняя Закону Божого, однак хто вживає її надмірно – грішить.

Напевно, небагато гравців або вболівальників футболу аналізували свою поведінку під час гри. А список гріхів і пристрастей, які вирують навколо футболу, вражає кількістю пунктів. Негативи очевидні: нарікання на Бога, ображання ближніх, навмисні тілесні ушкодження, гордість, надмірна надія на Боже милосердя, самолюбство, ненависть, гнів, проклинання, помста, зловтіха, зловживання алкоголем, нецензурна лайка, азарт, впадання у відчай, заздрість, культ тіла, хвастощі, забобонність. Це неповний перелік. Багато хто через футбол спокушає до всього перерахованого родину, друзів, колег. Якщо ж ні, то вони просто обділені увагою свого засліпленого пристрастями ближнього.

Одна з найбільших небезпек – те, що футбол, як і професійний спорт загалом (не плутати з фізкультурою!) дезорієнтує людину у виборі життєвих цілей і цінностей, претендує на п’єдестал, де має бути духовність, перешкоджає здійснювати заповіт Господа про любов. Займаючись або захоплюючись ним, зовсім не вчиниш з ближнім так, як би хотів, щоб чинили з тобою.

Мені вдалося відшукати й більш категоричні думки з цього приводу. Зокрема, російський православний єпископ Варнава (Бєляєв) (20-ті роки минулого століття) був переконаний, що спортивні змагання – це взагалі диявольська вигадка. Саме ворог роду людського, на його думку, «ввів нагороди, почесті, призи для збудження духу змагання в учасників, завів міжнародні турніри, чемпіонати, викликаючи в душах грозу пристрастей».

Подібно, але менш категорично розмірковував ще 190-го року й знаменитий учитель першохристиянської Церкви Климент Олександрійський: «Боротьба повинна проводитися не заради якогось суєтного змагання, а щоби викликатипіт на тілі. І не з вихвалянням своєї спритності треба приступати до неї, а в інтересах здоров’я... У всьому потрібно мати міру й мету». Ці істинно мудрі слова не означають, що Церква «відлучає» футбол, оскільки правильний підхід і розуміння істини будь-яку проблему обертають на благо.

Але в сучасному світі все занадто складно поєднано і переплетено. Великий спорт – смисл життя багатьох людей. Від нього залежать сьогодні численні людські долі, сім’ї, і це змушує визнати, що не завжди правильно бути категоричним. Тим більше, що футбол може мати певні позитиви. Наприклад, стати для когось сходинкою на шляху вдосконалення, виховати почуття патріотизму. Якщо завдяки чемпіонату хтось полюбив свою Батьківщину (а раніше цього почуття не було) або на матчі вперше помолився – це вже добре.

А щодо молитви за перемогу збірної – дозвольте також скористатися аналогією. Уявіть ситуацію. Чоловік приходить до церкви й просить священика: «Отче, там у садочку діти влаштували змагання машинок. Помоліться, щоб перемогла іграшка мого сина...» Можливо, порівняння дещо перебільшене, але безглуздість уявної ситуації допоможе самостійно відповісти, чи варто за це молитися. Безумовно, творити молитву за здоров’я будь-якого християнина, навіть злочинця, Церкване лише дозволяє, але й заохочує. Адже поняття «здоров’я» має значно глибший зміст, ніж здається на перший погляд. Воно і фізичне, і, найголовніше, – духовне. Воно конче необхідне для зростання в любові, виправлення, навернення, примирення тощо.

Ще краще, коли футбол перебуває в далеких закутках душі християнина, який сприймає це явище спокійно, як засіб фізкультури, як спосіб навчитися терпеливості, самодисципліни, всього, про що свого часу писав згаданий Климент Олександрійський. Зрештою, чудово, коли футбол є просто активним відпочинком з рідними й друзями та коли православний пам’ятає слова святого апостола Павла з Першого послання до коринфян: «Усе мені можна, та не все на користь. Усе мені можна, та я не дам нічому цьому заволодіти мною».

Волин. єпарх. відом.– 2006.– № 6–7 (19–20)