Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

Земні нагороди священиків

Запитання

У вашій газеті друкується інформація про нагородження священнослужителів камилавкою, палицею, набедреником. Що означають ці нагороди? Де, як і коли їх носять?

Відповідає протоієрей Ігор Скиба

Нагороди в Православній Церкві є формою відзначення трудів у пастирському служінні, богословській, науковій та адміністративній діяльності, відбудові храмів і монастирів, у реалізації місіонерських, благодійних, соціальних та просвітницьких програм.

Нині є два види нагород: богослужбові та позабогослужбові. До позабогослужбових належать ордени, медалі та грамоти, якими можуть нагороджуватись не тільки духовенство, а й миряни. Богослужбовими заохочуються лише єпископи, священики та диякони. Це піднесення у сані та елементи літургійного облачення, які мають особливе духовне значення і вручаються у строгій послідовності. Оскільки Українська Православна Церква довгий час була складовою Російської, то й нагороди у нас здебільшого наслідують російську традицію.

Першою нагородою священослужителя є набедреник – прямокутний плат на довгій стрічці із зображенням хресного знамення посередині. Носиться він на правому стегні й символізує «меч духовний, що є Слово Боже» (Еф. 6:17), Слово, яким має бути озброєний священик і яке відобразилось у Четвероєвангелії, на що і вказує чотирикутна форма набедреника.

Із 1797 р. як нагороди почали вживатись головні убори – скуфія і камилавка.

Подальшою нагородою православного ієрея з XVIII ст. є наперсний хрест. Надягається він за богослужінням поверх убрання, у повсякденному житті — поверх ряси або під одягом, носиться на грудях («на персах»).

А золотим наперсним хрестом нагороджують духовенство за довголітнє ревне служіння. Символічно священичий хрест означає, що той, хто його носить, в усьому повинен наслідувати Ісуса Христа, Який постраждав за гріхи світу і є Його слугою. Особливе духовне значення має і ланцюжок, з’єднаний посередині перемичкою так, що одна його частина охоплює шию священика, а друга опускається на його спину. Він означає несення ієреєм хреста, як ніс Христос на Своїй спині, – як знамення подвигів і страждань у земному житті. Також символізує пастирську опіку про душі ввірених священику парафіян.

Рішення щодо нагородження набедреником, камилавкою та наперсним хрестом – у компетенції єпархіальних архієреїв, а про піднесення достойних кліриків до сану протоієрея єпископи просять Патріарха. Титул «протоієрей» (перший, старший священик) займає п’яте місце у списку церковних нагород. Шосте – право носіння т.зв. палиці під час богослужіння. Хоч ця нагорода й називається палицею, однак із жезлом, патерицею нічого спільного не має. Це ромбовидний плат із зображенням хреста посередині. Символічно палиця має те ж саме значення, що й духовний меч (Слово Боже), і належить до вищого рівня нагород тому, що означає ще й край рушника, яким Ісус Христос витирав ноги ученикам.

Наступна відзнака священика – хрест із прикрасами. Він має вигляд оздобленого розп’яття. Цю традицію започатковано у 1820 р., коли, згідно з указом імператора Павла І, священикам, які відряджались у закордонні місії, благословлялись особливі золоті хрести з кабінету імператора. Називались вони «кабінетними хрестами» і впродовж ХІХ ст. отримали статус чергової церковної нагороди для особливо достойних священнослужителів.

Вінцем богослужбових відзнак православного духовенства є митра. Під час богослужіння вона нагадує про терновий вінець, котрим був коронований Спаситель. Цей звичай Християнство запозичило від Старозавітної Церкви, де первосвященики носили на головах особливу пов’язку (кидар) зі словами «Святість Господа». Такими ж пов’язками в І ст. прикрашали свої голови апостоли Іоан Богослов і Яків, брат Господній. Вони символізували плат, котрим була перев’язана голова Спасителя під час Його погребіння і який потім став свідченням Його Воскресіння з мертвих. Із VІ ст. під час богослужінь почали вживатись головні убори у вигляді корон візантійських імператорів, які прикрашались дорогоцінним шиттям і священними зображеннями. Сучасного вигляду митра набула у ХVІІІ ст. Це богослужбовий головний убір сферичної форми, по боках якого розміщуються іконки Ісуса Христа, Божої Матері, Іоана Предтечі та інших святих.

У дуже рідкісних випадках за особливі заслуги перед Церквою Патріарх може нагородити священика правом носіння другого хреста з прикрасами, так званим патріаршим хрестом та саном протопресвітера.

У Православ’ї немає одностайності щодо богослужбових відзнак. Зокрема, набедреник існує тільки в УПЦ КП та РПЦ. Камилавка у грецькій традиції є не нагородою, а частиною одягу священика. На православному Сході ієромонахи та ієреї не носять наперсного хреста. Митра там розглядається виключно як предмет архієрейського облачення.

Звичайно ж, система нагород має деяке значення. Однак найкраща нагорода лиш та, яку Господь обіцяв на Небесах.