Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

БЕЗ ФЕМІНІСТОК

Запитання: Чому в Православ’ї всі священнослужителі чоловіки?

Відповідає Станіслав БЕЗПАЛОВ, викладач Волинської православної богословської академії, кандидат богословських наук

Багатовікова православна церковна традиція ніколи не знала жінок-«священиць». Новітня практика «рукоположення» жінок у священицький і єпископський сан деяких протестантських течій не приймається Православною Церквою.

Проти жіночого «священства» є кілька аргументів. По-перше, «священик на Літургії – це літургійна ікона Христа, і вівтар – це кімната Тайної вечері. На цій вечері саме Христос узяв чашу і сказав: пийте, це Кров Моя... Ми причащаємося Крові Христа, яку дав Він Сам, саме тому священик повинен бути літургійною іконою Христа... Тому священицький архетип (прототип) – чоловічий, а не жіночий» (диякон Андрій Кураєв, «Церква в світі людей»). По-друге, священик – це пастир, а жінка створена як помічниця і тому не може нести пастирське служіння в повноті. Своє покликання вона має здійснювати насамперед у материнстві. Третій, не менш вагомий аргумент – відсутність самої ідеї жіночого священства в церковному Переданні. «Святе Передання – це не просто традиція, – пояснює професор Московської духовної академії доктор богослів’я А. І. Осипов. – Важливо вміти відрізняти випадкові традиції від традицій, що мають глибокі релігійні коріння. Є вагомі докази на користь того, що відсутність жіночого священства – суттєва традиція. В історії Церкви перше століття називається століттям надзвичайних обдарувань. Одночасно з Хрещенням люди отримували дарування, дехто відразу декілька: пророцтво, дар мов, дар зцілення хвороб, вигнання бісів... Дарування, очевидні для всіх, вражали язичників, переконували їх у значущості та силі Християнства. Зокрема, інше ставлення до жінки. Серед святих того часу є рівноапостольні Марія Магдалина, Фекла – жінки, які за своїми даруванням опинилися на одному рівні з апостолами, займалися тим же – проповіддю Християнства. Але ніде й ніколи рівень їх церковного шанування не поєднувався з даруванням їм священства. Більше того, коли у II-III ст. в секті маркіонітів з’явилося жіноче “священство”, це викликало рішучий протест цілої низки поважних святих і вчителів Церкви. Божа Матір, шанована вище за ангелів, не була священиком... У науці нова теорія приймається тільки тоді, коли є нові факти, що її підтверджують, і принципові недоліки, властиві попередній теорії. Богослів’я – теж наука. Так що, за спільним для всіх наук принципом, богословські аргументи повинні представити не супротивники жіночого священства, а його захисники». Аргументи ці православним християнам можуть бути тільки з двох джерел – Священного Писання і Священного Передання (твори святих отців та рішення Вселенських Соборів). Але аж ніяк не доводи сучасного фемінізму – «боротьби за рівноправність жінок із чоловіками». Ані в Писанні, ані в святоотцівській літературі немає жодного факту, що підтверджує можливість жіночого священства.

Нині жіноче «священство» і «єпископство» введено в деяких гілках Протестантизму, зокрема Англіканства й Лютеранства (які чим далі, тим більше відступають від апостольських постанов, і не тільки в цьому питанні). «Чому ж протестанти відважуються вводити священиків-жінок? Тут є внутрішнє протиріччя, – вважає о. Іов (Гумеров), викладач московської Стрітенської семінарії. – Адже в суперечках з православними протестанти кажуть: “А де це сказано в Біблії?“ Міркування про те, що якщо в Біблії не сказано “ні“, значить можна – це формалізм, лукавство і відмова сприймати істинний дух Священного Писання».

Принцип «дозволено все, що не заборонено» належить сучасній світській юриспруденції й був чужий часам, коли творилося Письмо й Передання. Крім того, у протестантів фактично нема Передання і немає таїнства Священства.

Але відомі слова з Апостольських послань про всіх віруючих: «А ви – рід обраний, царственне священство, народ святий, люди відновлення, поставлені для того, щоб звіщати чесноти Того, Хто покликав вас із темряви у чудове своє світло...» (1 Пет. 2:9). Як це розуміти? Митрополит Сурозький Антоній (Блюм) пояснює: «...Всезагальне священство полягає в покликанні всіх тих, хто належить Самому Христу, хто через Хрещення став Христовим ... освячувати цей світ, робити його священним і святим, приносити його як дар Богові. Це служіння полягає у першу чергу в тому, щоб приносити Богові власну душу і тіло як живу жертву, і в цьому самого себе приносити – все, що наше: не тільки почуття, і душу, і думки, і волю, і все тіло, але все, що ми робимо, все, чого торкаємося, все, що нам належить, все, що ми можемо своєю владою звільнити від рабства сатани, – дією власної вірності Богу». Протопресвітер Миколай Афанасьєв у відомій праці «Церква Духа Святого» розділяє служіння царственного священства – спільне для всіх вірних, і служіння керівництва, управління – пастирство, або ієрархічне священство. Священство царственне як співслужіння всієї церковної спільноти в здійсненні Євхаристії. Але зібрання вірних не може існувати без предстоятеля, пастиря, який отримав особливі дари пастирського керівництва. «Керівництво належить тільки особливо покликаним, а не всьому народові, члени якого дарів керівництва не отримували, а без благодатних дарів не може бути служіння в Церкві. Тому служіння пастирів одмінне від служіння народу Божого». Саме до такого пастирського служіння (пресвітерського і єпископського), згідно зі Священним Переданням, не допущені жінки.

Що ж до служіння дияконського серед жінок треба сказати: у перші віки Християнства відомі диякониси, однак то не були диякони-жінки, вони не рукопокладалися в дияконський сан, як чоловіки. Диякониси доглядали важкохворих жінок, зокрема в ув’язненні, допомагали в підготовці жінок до Хрещення, але не мали сану диякона і не брали участі в Літургії та взагалі в церковному житті як диякони.

Тому в Православ’ї священнослужителями можуть бути тільки чоловіки. Проте це аж ніяк не принижує жінку: просто вона у Церкві й житті виконує інші, вельми важливі функції.