Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

«…Дух тварин чи сходить униз?..»

Запитання: Чи успадковує тваринний світ вічне життя? Чи кожна тварина назавжди знищується земною смертю?

Відповідає священик Андрій Хромяк, викладач Волинської православної богословської академії, кандидат богословських наук

У Біблії про це прямо й однозначно не сказано. Слова, винесені у заголовок статті (Екл. 3:21),
як бачимо, зі знаком запитання. Тож варто дослухатися, що на цю тему говорять найавторитетніші богослови.

У тлумаченні на першу главу книги Буття святитель Василій Великий пише: душа тварини, на відміну від людської, руйнується. «“Нехай родить земля душу живу”. Для чого земля родить душу живу? Щоб ти знав відмінність між душею худоби та душею людини. Втікай від дурниць похмурих філософів, котрі не соромляться шанувати свою душу і душу пса однаковими між собою, і говорити про себе, що вони були колись і жінками, і деревами, і морськими рибами. А я, хоча не скажу, чи були вони колись рибами, проте ж з усім зусиллям готовий стверджувати, що, коли писали це, були безглуздіші за риб» («Бесіди на Шестоднев. Бесіда 8»). Із земних творінь тільки людина створена за образом Божим. Однією із властивостей цього образу є безсмертя душі.

Чи існуватимуть тварини в майбутньому житті, коли відбудеться перетворення природи? Думки богословів розходяться: одні визнають таку можливість, інші – ні. Прихильники першої думки можуть знайти деяку опору в Священному Писанні. Земний Рай, у якому знайшлося місце і безсловесній тварі, був прообразом небесного Раю. Преподобний Симеон Новий Богослов пише, що Бог «все творіння влаштував у порядку і в правильній послідовності; і сім днів визначив, нехай буде під образ віків, що мали пройти згодом, у часі, а Рай насадив після тих семи днів, нехай буде в образ майбутнього віку» (Слово сорок п’яте). Пророк Ісая, зображаючи майбутнє Царство Месії, зокрема провіщає: «Тоді вовк буде жити разом з ягням, і барс буде лежати разом з козеням; і теля, і молодий лев, і віл будуть разом, і мале дитя буде водити їх. І корова буде пастися з ведмедицею, і дитинчата їх будуть лежати разом, і лев, як віл, буде їсти солому. І немовля буде гратися під норою аспида, і дитя простягне руку свою на гніздо змії. Не будуть робити зла і шкоди на усій святій горі Моїй, бо земля буде наповнена віданням Господа, як води наповнюють море» (Іс. 11:6–9).

Ясно, що ці слова не треба розуміти строго буквалістично, а як художнє зображення майбутнього Раю. Та чи будуть у ньому тварини?

Це святі отці пояснюють неоднозначно. Блаженний Августин розуміє під новим творінням тільки людський рід. Однак св. Симеон Новий Богослов бачить інакше: «Але подивимося, як творіння має оновитися і прийти знову в стан первісної краси? Вважаю, що жоден християнин не подумає не повірити словам Господа, що дав обітницю зробити небо новим і землю новою, тобто що як наші власні тіла, що руйнуються тепер під владою стихії і перетворюються в ніщо, знову будуть відновлені через воскресіння, – так і небо і земля з усім, що на ній, тобто все творіння, має бути відновлене і звільнене від тягаря тління, і ці стихії разом з нами стануть причетними світлості, що походить від Божественного вогню. Таким же чином і творіння, зітліле і ставши непридатним за нашими гріхами, буде Богом Творцем ніби розтоплене у вогні й перелите, і з’явиться новим, незрівнянно світлішим, ніж як воно є тепер. Бачиш, як все творіння має оновитися вогнем» (Слово сорок п’яте).

Щодо пророцтв про майбутнє оновлення створеного світу ми стоїмо перед таємницею: які саме безсловесні творіння будуть з людиною в майбутньому житті? Навряд чи вся незліченна кількість усіх тварин, що жили колись, стануть мешканцями нової землі. Можливо, ті з них, котрі житимуть в останні миті впалого світу.

Іще про дотичну тему. Духовно здорова людина не може не любити творіння Божі. Тому смерть наших домашніх улюбленців викликає печаль. Однак вона буває нерідко надмірною. В таких випадках ми маємо привід задуматися про правильність нашого духовного налаштування. Господь заповідав нам насамперед любити свого Небесного Отця: «…Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю» (Мф. 22:37). З цією заповіддю тісно пов’язана друга, «подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе» (22:39). Якщо ми навчимося цього дотримуватися, то любов до тварин у нашій душі займе своє стійке, але скромне місце.