Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

Істинний лікар

Запитання: Яке ставлення Православної Церкви до медицини і лікарів?
Відповідає священик Андрій Хромяк, викладач Волинської православної богословської академії, кандидат богословських наук.

Хвороба є результатом руйнівної дії гріха. Тому в Священному Писанні говориться, що істинним Лікарем є Бог: «Я Господь, [Бог твій] Цілитель твій» (Вих. 15:26). Будь-який хворий повинен передусім звернутися до Бога, щоб очиститися від гріхів і виправити життя. Без цього допомога медицини може виявитися недієвою. Через це помер цар Аса, який у хворобі своїй не звертався до Господа, а до лікарів (2 Пар. 16:12). Святі отці керувалися біблійним ученням: «Хто створив душу, Той створив і тіло, і Хто зцілює безсмертну душу, Той може вилікувати і тіло від тимчасових страждань і хвороб» (преподобний Макарій Великий).

Проте звернення до лікаря не тільки не заборонено, але і необхідно, бо Господь найчастіше подає зцілення приховано, через лікарів. «Шануй лікаря честю заради потреби у ньому, бо Господь створив його, і від Вишнього – зцілення» (Сир. 38:1). «Для того Він і дав людям знання, щоб прославляли Його у дивних ділах Його: ними Він зціляє людину і знищує хворобу її» (Сир. 38: 6–7).

Коли в IV столітті серед частини християн з’явилися думки, що звернення до земних лікарів є ознакою недосконалості й неповноти віри, то святитель Василій Великий та інші святі отці виступили проти таких поглядів. «Як не повинно зовсім втікати від лікарського мистецтва, так не варто покладати на нього всю свою надію. Але як користуємося мистецтвом землеробства, а плодів просимо у Господа, або ввіряємо стерно керманичу, а молимо Бога, щоб спас нас від потоплення, так, запрошуючи до себе лікаря, коли дозволяє це розум, не відступаємося від покладання надії на Бога» (святитель Василій Великий). У числі аргументів за те, щоб звертатися до лікарів, робилося посилання на лікарські рослини: Творець наділив деякі з них цілющими властивостями.

Говорячи про користь медицини, святі отці не втрачали можливості вказати на головну мету – здоров’я душі. «Іноді для грішників краще хворіти, ніж бути здоровими, коли хвороба сприяє їм до спасіння. Бо хвороба притуплює і вроджені спонукання у людини до зла, і тим, що людина переносить страждання, пов’язані з хворобою, вона, ніби сплачуючи борг за вчинені гріхи, робить людину здатною до прийняття спочатку здоров’я душі, а потім і тілесного здоров’я. Особливо це буває тоді, коли хворий, розуміючи, що здоров’я залежить від Бога, доблесно переносить біду і з вірою припадає до Бога та справами, наскільки це дозволяють його сили, благає про милість» (святитель Григорій Палама).

За вченням святих отців, необхідно добродушно приймати і переносити болещі: «Буває, що Бог хворобою вкриває інших від біди, якої не минути б їм, якби вони були здорові» (святитель Феофан Затворник). Наша духовна досконалість визначається вмінням щиро дякувати Богові за все, в тому числі через недугу. «Ложе хвороби буває часто місцем Богопізнання і самопізнання. Страждання тіла бувають часто причиною духовних насолод, і ложе хвороби зрошується сльозами покаяння і сльозами радості про Бога. Під час хвороби спершу треба себе примусити до вдячності Богові, коли ж душа скуштує солодкість і спокій, що подаються подякою, – сама поспішає до нього, ніби в притулок. Поспішає вона туди від важких хвиль нарікань, малодушності, журби» (святитель Ігнатій Брянчанінов).

Бажаєте одержати відповідь православного богослова на Ваші запитання? 
Звертайтесь до редакції: 43025 Луцьк, Градний узвіз, 1; (0332) 72-21-82; hazeta.vyev@gmail.com