Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

СТРІТЕНСЬКА СВІЧКА 1944-ГО

Зі спогадів Віри ВОДНИЦЬКОЇ
записав протоієрей Андрій СИДОР,
горохівський декан, настоятель парафії Вознесіння Господнього в Горохові

То було 65 років тому. Тривала війна. Лінія фронту невпинно просувалася зі сходу на захід. Налякані стрімким і, мабуть, несподіваним для них наступом Червоної армії вже на території нашої області, тилові служби гітлерівців спішно залишили Горохів. А горохівчани зійшлися до церкви, бо якраз було свято – Стрітення Господнє. Разом з подружками до церкви пішла і я.

Тривала Служба Божа. Ми чекали на вихід нашого духовного наставника зі святим Причастям. І раптом – стрілянина надворі. Як з’ясувалося потім, гітлерівці, що оготовталися, повернулися в місто. Але протягом кількох хвилин ніхто цього ще не знав. Чуючи постріли, боялися навіть визирнути з храму.

Стрілянина вщухла. Через якийсь час відчинилися Царські Врата, але замість священика вийшли озброєні есесівці. Разом зі священиком усіх, хто був, вигнали на церковний двір, оточений кільцем автоматників, і чоловіків та жінок, і старих та малих, – усіх зібрали в колону, погнали до кладовища. Ми зрозуміли, що ведуть на розстріл. Проте кладовище колона минула. Підкоряючись наказам конвоїрів, посунула до старого млина. Біля нього стояв великий єврейський будинок, господарів якого разом з іншими горохівськими євреями окупанти розстріляли раніше. У цей дім і загнали есесівці прикладами всіх чоловіків, які були в колоні. Жінки та діти, оточені автоматниками, залишилися надворі. Плакали, звертали свої благання до Бога.

У цей час і під’їхав до місця події горохівський адвокат пан Савчук, який добре володів німецькою мовою. Після розмови з ним офіцер-есесівець заявив: якщо в місті буде знайдено хоч одного вбитого німця, – усіх затриманих розстріляють. Якщо ні – відпустять. Ми так і стояли, оточені автоматниками. Дивились в очі смерті і ждали, доки окупанти проведуть перевірку вулиць. Сподівалися на милість Господню.

Нарешті, вислухавши повідомлення своїх підлеглих, офіцер наказав священикові повертатися з усіма людьми до церкви і продовжувати Службу.

...Кожного разу після того іду на це свято до Сповіді. Переконана, що тоді, на Стрітення 1944-го, ми залишилися живими виключно з волі Божої, і що лише віра в Єдиного Бога, посіявши в людських серцях любов і прощення, переможе жорстокість, насильство, зло.

Про це мені нагадує і стрітенська свічка, котру освятила 65 років тому і зберігаю досі.

Бажаєте, щоб Вашого листа опублікували У «Волинських єпархіальних відомостях»? Якщо у Вас є коментарі з приводу статей або думки, якими Ви прагнете поділитися з читачами, – надсилайте їх до редакції (Градний узвіз, 1, Луцьк, 43025). Будь ласка, зазначайте Ваше ім’я, прізвище, місце мешкання, а також телефон. Листи можуть редагуватися, скорочуватися.

Волин. єпарх. відом.– 2009.– № 2 (51)