Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ВОСКРЕСЛЕ УТРЕТЄ
Луцьке православне братство, створене 1617 року, діє й нині

Андрій БОНДАРЧУК, голова Братства, Галина МАЛИНОВСЬКА, Віктор ГРЕБЕНЮК

Днями у нашій єпархії відзначили 390-річчя з часу створення Луцького Хрестовоздвиженського братства. Воно багато попрацювало на ниві Благочестя в минулі епохи, закривалося й відроджувалося знов. Сьогоднішнє Волинське крайове братство Святого апостола Андрія Первозваного продовжує давні традиції.

Створення Хрестовоздвиженського братства диктувалось об’єднавчими інтересами розшматованої України і відродження Православ’я, яке опинилось на межі знищення. Адже після Берестейської унії, зрадницького Андрусівського перемир’я між Росією і Польщею для української людності й Православної Церкви Правобережжя, куди входила і Волинь, настали вкрай важкі часи. Польська влада разом з Католицькою Церквою взяли жорсткий і тривалий курс на ліквідацію православної віри, української мови. За таких умов утворення в Луцьку Хрестовоздвиженського братства, як і в інших містах, стало єдиною легальною формою спротиву. Загроза повного поневолення об’єднувала передових людей свого часу. Це були насамперед князівські, шляхетські роди, міщани, частково духовенство, селяни. Першими братчиками стали ігумен Чернчицького монастиря Герасим (Микулич), священик Димитрівської церкви Мойсей Соловицький, фундатори Братства князь Юрій Пузина, вікарій єпархії грек Олександр (Мозеллі) та інші.

Луцьке братство з самого початку розгорнуло активну роботу. Стрижнем його була українська шляхта, яка не ополячилась і мала певні кошти. Займалось воно гострими для Правобережжя проблемами: захистом Православ’я, будівництвом церков, культурно-освітньою, пам’яткоохоронною роботою, благодійністю. Діяли братська школа, друкарня, притулок для бідних, бібліотека. Була споруджена велика братська церква Чесного Хреста з криптою (підвалом для поховань), яка в зміненому вигляді частково збереглась дотепер. На той час Братство було досить потужною силою з солідними фінансовими можливостями.

Така активність Братства не на жарт стривожила католицьке духовенство і польську владу. До влади, короля пішли скарги і доноси. Особливо дратувало, що братчики будують свою церкву, шпиталь, розповсюджують літературу. До наших часів дійшов документ – лист возного від 6 серпня 1620 року про те, що міщани всупереч забороні старости будують церкву «нової секти», тобто братську. Однак старший бургомістр Самуїл Султан, активний братчик, відповів: «...Коли вільно жидам, туркам, татарам та іншого народу людям вірити як їм хочеться й Службу Божу свою відправляти, то тим більше будівництво церкви важко кому буде заборонити».

Непоодинокими були й силові методи вирішення суперечок. Зафіксовано криваві сутички римо-католиків, уніатів, юдеїв із братчиками. 24 травня 1634 року учнями єзуїтського колегіуму було вчинено жорстокий напад. Близько ста осіб, озброєних шаблями, рушницями, палицями, камінням, увірвалися на територію братської церкви. Почалося справжнє побоїще. Одні залізли на дзвіницю і почали її ламати, інші увірвалися в храм і почали все руйнувати, ще одна група єзуїтів — у школу, шпиталь, де били, калічили учнів і монахів. Камінням побили настоятеля монастиря ігумена Ісаакія, вчителеві Босинському відрубали пальці на правій руці. Багатьом пробили голови, вибили зуби, очі. Оскаженілий натовп єзуїтів хапав на вулиці перехожих, знущався з них, було вбито священика.

І надалі не давав спокою єзуїтам цей могутній осередок духовності українського православного люду. 1644 року, в ніч напередодні Пасхи, вони таємно залізли на дзвіницю братського храму, відрізали било великого дзвону і скинули у ріку. Вони стріляли у людей, що йшли до церкви. Це була чергова провокація, підтримана владою, проти православних жителів Луцька.

Проте наперекір усім лихам дім Божий існував. Про його значимість, велич і святість свідчать історичні факти.

У Хрестовоздвиженському храмі зберігалась ліва рука великомучениці Варвари. У XVIII ст., за часів луцького православного єпископа Гедеона Четвертинського, юдеї обікрали церкву. Серед іншого взяли і святу руку, що лежала в срібному кивотці, та кинули її у палаючу піч. Рука залишилась неушкодженою. Оскаженілі крадії били її важкими молотами, знову кидали у піч. Але благочестиві лучани, пересіявши попіл, знайшли малі частинки цих мощей.

Добре розуміючи роль Братства у відновленні Православ’я, єрусалимський Патріарх Феофан дав йому грамоту на будівництво церкви і права ставропігії (підлеглість не місцевій духовній владі, а безпосередньо Первоієрархові), а константинопольський Патріарх Тимофій надіслав послання.

Напрями й зміст діяльності Братства значним чином залежали від стосунків між двома державами – Польщею та Росією. У часи насадження унії головним завданням було захист і зміцнення Православ’я. Після відродження Братства 1871 року відпала ця нагальна потреба. Тож воно почало активніше займатись відбудовою, оздобленням занепалих храмів (кафедральний собор Святої Трійці, церква Покрови Пресвятої Богородиці, каплиця Іверської ікони Божої Матері тощо), пам’яткоохоронною, благодійницькою, культурно-освітницькою діяльністю.

Успішна робота Братства значною мірою зумовлювалась тим, що багато його членів займали високі державні, виборні, духовні посади чи володіли значними фінансовими, майновими статками, що суттєво впливало на вирішення багатьох питань. Досить згадати, що свого часу Братство очолював генерал-лейтенант Всеволод Панютін, а членами його були генерал-губернатори Волині, генерали, графи, судді, прокурори, полковники. Цей період до Першої світової війни позначений найвищою, найактивнішою діяльністю Братства часів його першого відродження.

Удруге Братство відновило діяльність у міжвоєнний час. Воно зареєструвало статут, розгорнуло деяку роботу. Однак перебувало під пильним наглядом влади й польських спецслужб. Однак цей період слабо висвітлений і чекає дослідника.

Про діяльність Братства в часи тотального більшовицького атеїзму говорити не доводиться. Однак думка відродити Братство, його традиції не покидала волинян. Вони пов’язували цей рух із відродженням справжньої Української Православної Церкви, яку поглинула Московська. Тож 23 вересня 1990 року в обласному театрі ляльок відбулась установча конференція, на яку з’їхалось більше ста делегатів з усіх районів Волині. Вона проголосила відродження Луцького Хрестовоздвиженського братства, створивши Волинське крайове братство Святого апостола Андрія Первозваного. Зміна у назві мотивувалась розширенням сфери діяльності на всю Волинську область. Головою обрали Богдана Самохваленка. Спочатку спільноту було зареєстровано як громадську, а з 25 жовтня 1993 року – як релігійну організацію при Луцько-Волинській єпархії Київського Патріархату.

Практика підтверджує, що слабкі знання історії України, церковної історії лежать в основі того, що й досі ми ще не маємо єдиної Церкви. Тому доносити до людей правду – один з напрямків роботи Братства. Його члени виступають у ЗМІ, випускали газети «На варті», «Єдина Церква», ведуть заняття у Центрі християнського виховання дітей і молоді, розповсюджують літературу тощо.

Але найбільш дієвою є робота, спрямована на відновлення, пошанування традицій старого Братства, повернення славетних імен. Так, 2000 року було перевидано «Пом’яник» Братства, започаткований 1618 року. Як колись, так і тепер у храмі поминаємо всі імена, внесені до нього.

Колись при Братстві існував музей. Нині розпочато його відродження. Це буде музей історії Братства. Для цього є приміщення, де розпочато ремонт, який, на жаль, довелось згорнути внаслідок фінансової скрути. Відкрита лише одна експозиція книг.

Історії вдалося повернути ім’я справжнього героя України, талановитого поета Данила Братковського. До 300-річчя його страти було проведено Всеукраїнську наукову історико-краєзнавчу конференцію, видано збірник її матеріалів, установлено горельєф і меморіальну дошку біля місця його страти, побачило світ видання його творів (факсиміле та переклад на українську). Братчики, які брали найбільш дієву участь у підготовці видання – Андрій Бондарчук, Олена Бірюліна (Луцьк), Валерій Шевчук (Київ) – торік удостоєні обласної літературної премії ім. Агатангела Кримського. Того ж року кіностудія «Волинь» зняла фільм «Волинська Голгофа Братковського», який був удостоєний високої нагороди на Всеукраїнському фестивалі «Кінотур-2006», відзнак на інших фестивалях.

Перевидано також документальну книжку Б. Жуківа «Нищення церков на Холмщині у 1938 р.», повість класика польської літератури Ю. Крашевського «Історія кілка у плоті», де йдеться про події на Волині, актуальні для нашого часу, історичні нариси М. Демковича-Добрянського «Україна і Росія» тощо. З участю Братства проведено краєзнавчу конференцію з історії с. Сереховичі та Старовижівського району.

Виходить з друку факсимільне видання «Ляменту» – першої друкованої кириличної книги на теренах сучасної Волині, яка побачила світ у друкарні Братства 1628 року, а єдиний її примірник зберігається у фондах Національного музею Львова. Завершується збір архівних матеріалів для збірника про діяльність Братства 1617–1648 рр., які не були оприлюднені до цього часу.

Історико-архітектурний ансамбль братської Хрестовоздвиженської церкви (власне храм і братський будинок) – ще недостатньо досліджені об’єкти нашої спадщини. Зволікання з їх реконструкцією і ремонтом загрожує значними втратами. Але кількарічні звернення до влади, аби запобігти руйнації цих пам’яткок, мали мізерний результат.

Братство встановило надгробок біля місця захоронень перших своїх членів, упорядковує підземелля церкви, де покояться останки братчиків. Воно нині у жалюгідному стані. Тож Братство за допомогою помічників розчищає завали. Треба належно впорядкувати поховання, по-християнськи вшанувати пам’ять перших братчиків, захисників Православ’я.

Ще один напрям роботи Братства – благодійницький. Щороку проводяться вечори на користь дітей-сиріт чи будівництва церков, зокрема для храмів сіл Дерно Ківерецького, Струмівка Луцького районів. На свято Миколая в середньому 400-450 дітей одержують подарунки.

Як бачимо, є можливість зробити багато корисного у справі вивчення, пошанування нашого минулого, у духовному, культурно-освітньому житті Волині. Для цього, щоправда, старань братчиків замало. Тому з благословення єпископа Луцького і Волинського Михаїла святкування цієї дати мало на меті залучення якомога ширших кіл православних вірян до справи відродження святині (владика назвав її «нашою десятинною»). Про це наголошувалось на прес-конференції 5 листопада, що відбулась у Хрестовоздвиженській церкві, цьому були присвячені благодійний вечір «Відроджуймо історичні святині» і виставка архівних матеріалів у луцькому народному домі «Просвіта» (8 листопада), за жертводавців молилися 11 листопада на архієрейській Літургії в цьому знаменитому храмі. Окрім того, проведено історико-краєзнавчу Всеукраїнську наукову конференцію «Минуле і сучасне Волині та Полісся. Луцька міська громада: історія, традиції, люди» (9 листопада).

Протягом цих святкувань було зібрано понад 10 тисяч гривень. Для охочих приєднатися до цієї безстрокової акції повідомляємо банківські реквізити. Одержувач: Братська Хрестовоздвиженська релігійна громада, р/р 26006070076102, Укрсоцбанк, МФО 303019, код 21734901. Призначення платежу: добровільні пожертви на відновлення храму.

Волин. єпарх. відом.– 2007.– № 11 (36)