Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ХРИСТИЯНСЬКА ЕТИКА: ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ

Протоієрей Віктор ПУШКО,
настоятель храму Різдва св. Йоана Хрестителя в с. Лище Луцького районного деканату

Християнська традиція завжди з повагою ставилася до світської освіти. Великі мужі Церкви вважали: у світських науках можна знайти «скарб духовний», тобто багато з того, що сприяє моральному вдосконаленню й інтелектуальному зростанню. На думку св. Григорія Богослова, «кожен, хто має розум, визнає вченість (освіту) першим для нас благом».

Протягом багатьох століть у християнських країнах Європи шкільна освіта особливим чином поєднувала релігійні знання і той невеликий арсенал природознавчих здобутків, яким володів доньютонівський на­уковий світ. Серед навчальних дисциплін теологія займала далеко не останнє місце.

Починаючи з XVIII століття, дух секуляризації (позбавлення духовного впливу Церкви на суспільство) поступово проникає у всі сфери суспільного життя. Більшою чи меншою мірою наука, філософія, мистецтво, література і навіть етика розвиваються автономно від релігії, формується новий світогляд, у якому майже не залишається місця основним євангельським ідеалам. Сьогодні ми є свідками не лише переоцінки цінностей атеїстичного тоталітарного ми­нулого, а також звеличення західного способу життя, моралі, ідеології та мислення. З іншого боку, поновився інтерес до релігійних та церковних традицій, не залишається незмінним і ставлення до вчення Церкви. Таким чином, зароджується своєрідне протиріччя нашої епохи – це протистояння ліберальних цивілізаційних стандартів, з одного боку, і цінностей національно-культурної ідентичності – з іншого. Яскравий приклад цього – суперечки про впровадження в систему шкільної освіти християнської етики. Такі чинники, як поліконфесійність українського суспільства і в той же ж час домінування в ньому християнських віросповідань, насамперед Православ’я, хоча й розділеного. Та й секулярний, світський характер держави ставлять перед освітянами ряд проблем щодо форм викладання християнської етики в школі.

Виникає складне питання: як урахувати інтереси всіх і кожного?

Досвід європейських країн показує: при бажанні кожне цивілізоване суспільство здатне знайти ті чи інші способи розв’язання проблем релігійного навчання й виховання дітей. У багатьох країнах церковні школи мають той же статус, що й школи публічні. До того ж, деякі держави беруть на себе зобов’язання платити персоналові й відшкодовувати вартість підручників. Наведемо кілька прикладів. У Чехії й Польщі вимога організації релігійного навчання в загальній (публічній) школі є навіть нормою Конституції (до речі, це положення є конституційною нормою не лише вищезгаданих посткомуністичних держав). В Італії релігійні дисципліни у школі викладають світські вчителі, у відборі яких бере участь духовна влада. Знаменно, що в цій, переважно католицькій країні, у викладання релігії входить також вивчення положень інших конфесій. В Іспанії кожен школяр віком від 6 до 16 років зобов’язаний щотижня приділяти півтори години релігійній освіті. До того ж, він сам або його батьки можуть вибирати між конфесійним та неконфесійним навчанням. У першому випадку викладачем є зазвичай духовна особа, у другому – найчастіше вчитель історії або літератури. У Німеччині вивчення релігії в школі є обов’язковим, викладають її звичайні вчителі без участі духовних осіб, причому є можливість вибору між вивченням католицизму, православ’я, Юдаїзму чи просто етики. У Великобританії, Данії й Греції вивчення релігії (до того ж, переважно офіційної) також є обов’язковим. Можна навести ще не один приклад того, які є форми співпраці Церкви і державної школи в цивілізованих суспільствах і які існують шляхи вирішення найделікатніших проблем, пов’язаних з релігійними переконаннями учнів або їх батьків. Але, мабуть, найперше варто звернути увагу на наявність у нашому суспільстві суттєвих відмінностей щодо церковного і світського осмислення деяких нюансів викладання християнської етики в загальноосвітніх школах.

У Православ’ї мораль не є автономною стосовно віри в Бога та релігійно-духовного життя людини. Навпаки, основні принципи християнської моралі безпосередньо залежать від догматичного богослів’я й органічно вплітаються в цілісну систему християнського світогляду. Це дає змогу вирішувати найболючіші питання буття як такого та людського буття зокрема. Світська ж система сучасної освіти хоча й дає певні знання, але не дає відповіді на питання про сенс життя, на питання про те, навіщо взагалі необхідно дотримуватися моральних принципів. Усякий закон базується на чиємусь авторитеті. Але на чиєму ж авторитеті базується «закон над усіма законами» – моральний закон? І тут ми повинні не тільки зрозуміти, але й прийняти положення, що для будь-якої людини не буде в цій сфері ніякого авторитету, якщо в її серці не буде Бога. Тому курс християнської етики в школі обов’язково має включати в себе елементарні теологічні пізнання, джерелом яких є Святе Письмо та Передання Церкви.

По-друге, для християнської свідомості дотримання моральних принципів – не самоціль, а лише засіб для досягнення духовної досконалості і надійний шлях до Богопізнання. Тому вершиною євангельської доброчинності є любов до Бога і ближнього, цнотливість і чистота душі, смирення та терпіння, справедливість та вірність, незажерливість та милосердя. Відомий російський богослов протоієрей Олександр Шмеман у книзі «Святеє святим» справедливо вказує на контраст і відмінність християнських ідей та пріоритетів на фоні світських. «Варто лише згадати деякі основні „цінності“ секулярної культури – успіх, безпека, становище в суспільстві, конкуренція, вигода, престиж, честолюбство, – щоб зрозуміти, наскільки вони суперечать духу Євангелія». Цілком очевидно, що механічне поєднання сучасних цивілізаційних стандартів та духовних і моральних цінностей Християнства матиме і вже має свої певні негативні наслідки: основні релігійні цінності отримуватимуть зовсім інше, діаметрально протилежне їх євангельському розумінню тлумачення.

(Продовження в наступному номері)

Волин. єпарх. відом.– 2006.– № 8 (21)