Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ХРИСТИЯНСЬКА ЕТИКА: ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ

(Закінчення. Початок у попередньому числі)

Протоієрей Віктор ПУШКО,
настоятель храму Різдва св. Йоана Хрестителя в с. Лище Луцького районного деканату

Спасіння од вічної смерті перетворюватиметься в «самореалізацію», віра – в почуття безпеки, гріх – у справу індивідуальної психологічної установки, а етика зводитиметься виключно до етикету, тобто до виконання певних правил корисної гри. Сьогодні ми бачимо спотворення християнського віровчення й утворення синтезу з одного боку – ліберальних, секулярних з традиційними, чи то пак ортодоксальними, віками незмінними, святими для християн поняттями про Бога. І цей синтез подається людині як адаптований, у чомусь спрощений, полегшений шлях до спасіння. Бо ідея Самого Бога не заперечується, але шлях до спасіння повністю спотворюється. Той шлях, який асоціюють зі спасінням, насправді виявляється дорогою погибелі. Адже коли людина весь сенс свого життя вбачає в непомірному збагаченні, в досягненні визнання, слави та влади, то мораль набуває найпримітивніших форм корисливого прагматизму. Сьогоднішня секулярна етика, яка зводиться чомусь тільки до маніпулятивної техніки людських і суспільних відносин, є далекою від основ справжньої етики – і в етичному плані це дозволяє нічого не змінювати в людині. Навіть навпаки, вона сприяє розвитку лицемірства, двоєдушності та лукавства. Ця так звана етика – не що інше як красивий фасад, за яким переховується моральна потворність душі. Свого часу така «західна» етика була названа протестантською етикеткою.

Таким чином, християнська етика насамперед покликана чітко визначити ієрархію життєвих цінностей, серед яких любов до Бога та ближнього має займати найголовніше місце. Крім того, лишень теоретичні знання є недостатніми для досягнення конкретною особистістю повної моральної досконалості. Ось чому у Великій Британії акт про реформу освіти (1988) встановлює, що у школах, фінансованих державою, всі діти за їх власним бажанням та за бажанням їхніх батьків мають змогу відвідувати щоденне загальне Богослужіння.

Є ще одне важливе питання, на яке необхідно дати чітку відповідь, воно стосується викладання релігійних дисциплін у вищих навчальних закладах. Яким воно має бути? Чи допустима тут певна конфесійна спрямованість? Чи не суперечить це світовій практиці? Як приклад можна навести теологічні факультети Бєлградського, Софійського, Афінського, Солунського університетів, котрі, залишаючись світськими навчальними закладами, конфесійно зорієнтовані на православну традицію, що переважає в Сербії, Болгарії і Греції.

Навіть якщо взяти університети Західної Європи, то і в них викладання богослів’я має конфесійне забарвлення. Теологія в цих університетах викладається, як правило, незалежно від релігієзнавства. По суті, в західних навчальних закладах релігійна освіта розділена на два напрямки: традиційний і власне релігієзнавчий. Перший, як правило, акцентує увагу на домінуючу в країні християнську конфесію, а другий намагається втілити принципи універсального підходу до вивчення всіх релігій. Перший покликаний сприяти збереженню культурної та духовної спадкоємності в суспільстві, другий же намагається абстрагуватися від існуючих традицій і знайти універсальний спосіб дослідження релігійного феномену. Завдяки такому диференційованому підходу в стінах університетів зберігається традиційне богослів’я, та й взагалі традиційні культурні цінності суспільства. При цьому, хто не бажає себе пов’язувати рамками існуючих традицій, має можливість вивчати релігійний феномен в іншому, релігієзнавчому контексті.

Гадаємо, що наша вища освіта тільки виграє тоді, коли релігієзнавство набуде конфесійного обличчя, і стане зорієнтованим на традиційні цінності нашого народу. Допомогти світським навчальним закладам у цьому можуть духовні школи, в яких напрацьовано досвід викладання богословських дисциплін і які можуть належним чином розкривати православну традицію, що сформувала ментальність та самобутність нашого народу.

Пам’ятаймо також: ніяке матеріальне благополуччя не здатне ні задовольнити, ні збагатити людину, якщо в забутті залишаються цінності духовні. Про це нагадує нам Євангеліє від Матфея: «Яка користь з того, що людина здобуде весь світ, а душу свою занапастить?»

Волин. єпарх. відом.– 2006.– № 9 (22)