Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

МАЛЕНЬКА ЗЛОДІЙКА
(оповідання)

Оленка дуже любила, коли тато, йдучи в місто, брав її із собою. Дорогою він завжди розповідав цікаві історії і купував їй ласощі. Коли того дня зайшов батько і знову запропонував пройтися містом, Оленка швиденько одягнулась, думаючи собі, яку то цікаву історію він їй розповість і що смачненького дістанеться їй сьогодні.

Цього разу вони не пішли до скверу, але попрямували на ринок. Там було дуже багато всіляких товарів. Оленку перш за все цікавили ласощі, яких також був великий вибір. Батько пішов купувати чай чи каву, а вона залишилася біля прилавка з кондитерськими виробами. Оленка побачила скриньку з печивом і їй дуже захотілося його спробувати. Печиво було перекладено шоколадом. Приємний запах лоскотав Оленку в носі. Вона не могла дочекатися тата, щоб попросити його купити печива. Побачивши, що біля неї нікого немає, взяла з прилавка два тістечка і заховала їх у кишеню. Оленці не так хотілося їх скуштувати, як тішила думка, яку приємну несподіванку зробить вона сестрам своїм «геройським» учинком...

Батько залагодив свої справи, підійшов до Оленки і подав їй шоколадний батончик. Оленка трішки знітилася, сховала батончик теж у кишеню, але про свій вчинок нічого не сказала: нехай це буде несподіванкою для всіх.

А вдома Оленка витягнула батончик, поділила його на п’ять частин і поклала на тарілочці. Біля батончика гордо поклала два тістечка: дивіться, мовляв, що я маю!

– А це звідкіля? Хто тобі їх подарував? – спитав батько.

– Ніхто не дарував, я сама взяла! – гордо відповіла Оленка і переможно глянула на всіх.

– Як то – взяла??!

– А так, ніхто не бачив, і я взяла!

– Значить, ти їх украла! – сказав батько.

Оленка опустила очі.

– А ти не подумала, що брати чуже – гріх?! Що ти переступила Божу Заповідь «Не кради»? Про Бога ти не подумала?

Батько більше не сказав нічого. Він пильно, якось так дивно, з жалем подивився на Оленку і пішов до своєї кімнати. Сестри також нічого не сказали. Не доторкнулися до батончика, встали і зайнялися своїми справами. Оленка залишилась у їдальні сама. Лише песик сидів біля її ніг і дивився на дівчинку зажуреними очима...

Оленку взяла досада. Хоч би хто насварив її, накричав, навіть по руках побив – їй би було легше. Адже в тій хвилині, коли вона брала тістечка, їй і на думку не спадало, що це крадіжка! Навіть і не дуже з лакомства це зробила, їй хотілося похвалитися перед сестрами, їй гадалося, що сестри будуть приємно здивовані її геройством. Але ж хвальба і гордість – теж гріх!

Оленку охопила розпука. Що робити? Хто її зрозуміє? Хто порадить? Пошкодує? Хто? Хто? Мама! Мамуся! Матінка ріднесенька зрозуміє, пошкодує, порадить, як виправити скоєне! А де ж мама? В кухні! Адже завтра неділя, і мама готує на десерт щось смачненьке. Оленка миттю кинулася до кухні. Відчинила двері і голосно розплакалась. Вона кричала крізь сльози:

– Мамо, мамо, я більше ніколи так не зроблю!

Вона заховала голівку у мами на грудях і ридала, ридала... Мама пригорнула Оленку, поцілувала і лагідно сказала:

– Ходімо до татка. Не бійся, коли ти усвідомила свою провину, то це дуже добре. Ти перепросиш татка і він тобі пробачить. – Узяла доньку за руку і повела до батькової кімнати...

Батько поглянув на Оленку – заплакану, що, мов кліщами, вчепилася у мамину руку, – усміхнувся, погладив по голівці й тихенько сказав:

– Запам’ятай цей день, донечко, і ніколи не порушуй Божих Заповідей!

Оленка поцілувала тата й маму, їй стало так легко, сльози висохли, наче їх і не було. Вона побігла до їдальні. З кухні доносився приємний запах печеного тіста. Сестри вечеряли, привітно всміхалися Оленці. Песик весело бігав навколо стола і махав хвостом.

Батончик з’їли, тістечками поласував песик. Гроші за тістечка наступного дня занесли і попросили вибачення. Оленка на все життя запам’ятала, що красти – це страшний гріх.

Волин. єпарх. відом.– 2010.– № 2 (63)