Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ПТАШЕНЯ
(оповідання)

Підготував священик Андрій РОТЧЕНКОВ,
директор Центру християнського виховання дітей і молоді в Луцьку

Випало з гнізда пташеня – зовсім маленьке, безпорадне, навіть крильця ще не виросли. Нічого не вміє, тільки пищить і дзьобик розкриває – їсти просить.

Взяли його діти і принесли в дім. Спорудили йому гніздечко з трави і гілочок. Володя годував малюка, а Іринка напувала і виносила на сонечко.

Незабаром пташеня зміцніло і замість пуху в нього стало пір’ячко наростати. Діти знайшли на горищі стару клітку для птахів і посадили в неї свого улюбленця: занадто вже виразно став на нього кіт поглядати. Цілими днями біля дверей чергував, слушної миті чекав, і скільки його діти не гнали – очей з пташеняти не зводив.

Літо промайнуло непомітно. Пташеня на очах у дітей виросло і почало по клітці літати. А незабаром йому в ній тісно стало. Коли клітку на вулицю виносили, він бився об стінки і просився на волю. Ось і вирішили хлоп’ята свого вихованця випустити. Звичайно жаль їм було з ним розлучатися, але позбавляти свободи того, хто створений літати, вони не могли.

Одного сонячного ранку попрощалися діти зі своїм улюбленцем, винесли клітку у двір і розчинили дверцята... Пташеня вистрибнуло на траву й озирнулося на своїх друзів.

Аж тут з’явився кіт. Причаївшись у кущах, він приготувався до стрибка, кинувся, але... Пташеня злетіло високо-високо вгору.

Святий Йоан Кронштадтський порівнював нашу душу із птахом. За кожною душею ворог полює, піймати хоче. Адже спочатку душа людська – зовсім, як пташеня: без пір’я, безпорадна, літати не вміє. Як же нам зберегти її, як виростити, щоб не розбилася вона об камені гострі, не потрапила в сіті ловця?

Господь створив рятівну огорожу, за якою росте і міцніє наша душа – святу Церкву. В ній душа вчиться злітати ген-ген до самого Неба. І пізнає вона там таку світлу радість, що їй ніякі земні сіті не страшні.

Волин. єпарх. відом.– 2007.– № 5 (30)