Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ГОЛОДНА ДУША
(оповідання)

Підготував священик Андрій РОТЧЕНКОВ,
директор Центру християнського виховання дітей і молоді в Луцьку

Жила собі дівчинка, яка понад усе любила смачно поїсти, погратися, погуляти і посміятися. Усі навколо любили її й казали – яке миле й веселе дитя!

Одного разу, за тиждень до Різдва, бабуся й каже: «Завтра підемо до церкви, посповідаємося у своїх гріхах, очистимося і приймемо Святе Причастя, щоб гідно зустріти велике свято». А дівчинка того й до уваги не взяла.

Назавтра пішли вони до церкви.

До старенького священика на Сповідь стояла ціла черга, і кожен так довго щось йому розповідав, аж дівчинці набридло.

«От грішники! – думала вона. – Сповідають, сповідають свої гріхи без кінця... От я не буду затримувати батюшку тисячу років, я за одну мить проскочу, бо в мене немає ніяких гріхів. Аби і всі так...»

Нарешті настала і її черга, вона схилилася над Святим Євангелієм та сміливо промовила:

– В мене немає гріхів.

– Правда, немає? – здивувався священик. – Розкажи, як тобі це вдається? Навчи мене, бо я все життя намагаюсь, намагаюсь, а ніяк не виходить, щоб зовсім не грішити. А чи годуєш ти свою душу?

– Я?.. – здивувалася дівчинка. – Я ніколи її не годую. А хіба її треба годувати?

– Так... Ти таки ніколи не годувала її... – сказав священик із таким жалем, що дівчинці стало чомусь соромно. – І не вдягала, не мила, не вчила, не виховувала, не лікувала, не втішала? І нічого-нічого для неї не робила?

– Ні, – тихенько промовила дівчинка і зовсім зніяковіла.

– Та що ж ти наробила?! Бог дав тобі безсмертну душу – дорогоцінніше за неї у тебе немає нічого на світі й не буде! Тіло твоє постаріє і помре, а душа твоя навіки залишиться такою, якою ти її виростила і виховала. Чи ти хочеш, щоб твоя душа навіки залишилася голодною, обідраною й брудною, щоб вона вічні віки плакала і страждала?

– Ні, не хочу! – щиро відповіла дівчинка, раптом уявивши собі голодну, брудну й обдерту душу. – Я не хочу, щоб вона залишилася такою!

– Тому треба кожного дня давати їй їсти. Та не один раз, а двічі-тричі на день. Як сама їси – так і душі своїй давай.

– А що вона їсть?

– А вона їсть не те, що ти. Запам’ятай, дитино: їжа для душі – це Слово Боже і молитва. Без цієї їжі душа жити не може! А скажи мені: ти молишся? Ти читаєш Слово Боже?

– Н-не дуже, – трошки збрехала дівчинка, бо вона таки зовсім забула молитися через свої пустощі й лінощі. А Слово Боже, тобто Біблію, не тільки не читала, але й слухала неохоче, коли бабуся намагалася їй щось прочитати чи розповісти.

Та старенький панотець усе зрозумів і тільки скорботно схилив голову:

– Бідна, бідна душа! Дитино, вранці та ввечері візьми собі за правило молитися хоч невеличкими молитвами. Нехай тобі хтось із дорослих допоможе їх підібрати.

– Мені бабуся підбере! – радісно запевнила дівчинка. – Вона залюбки підбере!

– Слава Богу! – зрадів священик. – Також не забудь молитись, як сідаєш їсти, а як поїси – подякуй Богові. Також протягом дня намагайся пам’ятати, що Бог тобі все дає: і повітря, яким ти дихаєш і навіть не помічаєш того, і рідних людей, і друзів, і дерева, травичку, квіти, і сніг, і дах над головою, і всяке-всяке добро. Не забувай дякувати Йому та пам’ятай, що Він усе бачить: і все, що ти робиш, і навіть те, що ти думаєш. От і буде твоя душа потрошку оживати. А ще проси бабусю, щоб вона тобі читала чи розповідала про Ісуса Христа, нашого Спасителя. Від того твоя душа почне зміцнюватися. Тільки це може дати їй сили. Чи добре ти запам’ятала, що я тобі говорив?

– Так, треба молитися зранку і вечері, і завжди пам’ятати Бога, і дякувати Йому, і частіше читати та слухати Слово Боже.

– Так, усе правильно, – похвалив священик. – А тепер от що я скажу тобі, моя люба дитино. До Причастя Христових Тайн ти не готова, бо ти була занадто недбалою до своєї душі. Але тому, що Причастя тобі життєво необхідне, я благословляю тебе цього разу причаститися. І домовимось так: ти прийдеш до мене через тиждень, на саме свято Різдва Христового, і вже не я тобі, а ти мені розкажеш, як почуває себе твоя душа, що ти зробила чи що тобі не вдалося.

Панотець прочитав молитву над дівчинкою й відпустив її.

Під час служби дівчинка намагалася молитися і просила Бога допомогти їй зростити душу красивою та щасливою. А після Причастя їй стало якось особливо світло і радісно.

Цього ж вечора дівчинка почала молитися коротенькими молитвами, які їй підібрала бабуся, і це їй здавалося так легко, все одно як м’ячиком погратися. «Те, – задиркувато думала вона, – теж мені робота: годувати душу. Та я цілими днями могла б молитися! Це мені запросто, так я швиденько відгодую свою душу! А я, було, злякалася...» І лягла спати дуже веселою і задоволеною.

Вранці знов прочитала молитви і... незчулася, як уже настав вечір.

– Ой! – злякано згадала вона, – а я ж забула молитися перед їжею та після неї... І про Бога зовсім не думала, і Слово Боже не читала...

І мерщій побігла до бабусі:

– Бабусю, любесенька, прочитай мені, будь ласка, щось із Євангелія чи розкажи про Христа!

Бабуся почала розповідати дуже цікаво, але дівчинка швидко стомилася і ледь дочекалася кінця. «Якщо я так втомлююся, коли моя душа зміцняється, то що зі мною буде через місяць? А через рік?» – сумно подумала дівчинка та невесело почимчикувала на вечірню молитву.

Цього разу молитва здалася їй дуже складною, наче її хтось підмінив. Ледве дочитавши молитву до кінця, дівчинка лягла спати, задумлива і невесела.

Наступного дня вона прокинулась сердитою, але, згадавши, що душа її голодна мужньо стала на молитву. А як тільки прочитала молитовне правило, їй стало ніби легше, і вона вирішила з усіх сил намагалася цього дня не забувати про Бога та про свою безсмертну душу. І коли вона перед їжею згадувала, що треба помолитися і перехреститися, – то дуже раділа, а коли забувала – то засмучувалась.

У такій боротьбі пройшов тиждень. А на Різдво Христове вони з бабусею знову пішли до церкви.

Дівчинка вже не нудилась у черзі на Сповідь, а зі страхом думала, що вона скаже мудрому панотцеві, чи насварить він її, чи ні, й чи допустить до Причастя.

Нарешті настала її черга. Дівчинка підійшла тремтячи і чесно розповіла все, як є. І те, що вона забула, і те, як їй було важко. І те, що вона навіть іноді сердилася і хотіла все покинути – і за це їй дуже-дуже соромно.

Старий священик ніжно погладив її по голові і сказав:

– Тепер твоя душа почала оживати. Дивись не покинь її, бо вона – наче твоя єдина дитинка! Молися уважніше і старанніше, тоді тобі буде легше. А як ти думала? Виплекати душу – це тяжкий труд. Вчися перемагати себе, свої лінощі, а коли твоя душа зміцниться – тобі вже нічого не буде страшно! А тепер я відкрию тобі щось нове про твою душу. Чи ти знаєш, у що її вдягати?

– Ні, не знаю, – знову здивувалася дівчинка, – невже вона носить одяг?

– Уяви собі. І краса цього одягу залежить від тебе. Він може бути чистий, новенький, царський, а може бути заплямований, обідраний, жебрацький.

– А як же її вдягати? У що?

– Одягати душу треба добрими ділами. Без добрих діл їй буде дуже соромно! А знаєш, що таке добрі діла?

– Знаю. Це – допомагати... – почала дівчинка, але нічого більше не згадала.

– Правильно. А ще відвідувати хворих, не кидати людину в біді, щедро ділитися з усіма, не вихвалятися, поважати всіх – одним словом, робити іншим те, чого бажала б і собі. Зрозуміла?

– Так.

– А чи багато ти зробила цих добрих діл? Подумай і відповідай чесно.

– Н-не дуже...

– От і постарайся з цього дня, щоб твоя душа була вдягнена не те що пристойно, а як цариця, як наречена Христова, а для цього навчися не гаяти часу, а якомога більше чинити добрих діл, бо кожне добре діло прикрашає душу, а кожне недобре – заплямовує її одяг, псує його, рве. Отож, привчаймося спостерігати за собою, щоб нам не було соромно, коли Христос прийде і побачить усе, що ми зробили з нашими душами.

– Зрозуміло, – відказала дівчинка.

– Наші душі від гріхів починають хворіти і їх обов’язково треба лікувати, – продовжував священик. – Душі може вилікувати тільки Бог. Для цього Він установив у Церкві Таїнства: Сповідь, Причастя, Соборування та інші. Щоб оздоровлювати свою душу – частіше приступай до цих Таїнств.

Пройшло багато років, і ця дівчинка стала директором дитячого будинку. Вона зробила з цього невеселого сирітського пристановища справжню велику сім’ю, була доброю і справедливою до всіх дітей. Звершувати цю велику працю любові вона могла лише тому, що їй допомагав Бог.

Волин. єпарх. відом.– 2007.– № 8–9 (33–34)