Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ПРО НЕСЛУХНЯНОГО МИХАСЯ
(оповідання)

Підготував священик Андрій РОТЧЕНКОВ,
директор Центру християнського виховання дітей і молоді в Луцьку

Михась вийшов з хати рано-вранці, веселий і щасливий. Сьогодні ж вихідний день! Не треба йти до школи, сидіти довгими годинами за партою і думати, скільки ж буде 7 додати 8 або писати диктант і боятися – скільки помилок він зробить цього разу? Ні, сьогодні про все можна забути! Він буде бігати, розважатися, гратися досхочу. На Михасеві чиста біла сорочка. Зовсім недавно він дістав її в подарунок на день народження, ще майже не вдягав. Він ще чує мамині слова: «Дивись же мені, поводься добре, не розбишакуй, повертайся додому таким, як ідеш!»

Повернувся Михась через кілька годин. Уже невеселий і нещасливий. Мокрий, подряпаний, з підбитим оком, замурзаний увесь. А його сорочка-обновка – вся у плямах і брудних смугах, маленького чистого клаптика на ній не знайти.

– Ой, горенько моє, що за убоїще! – сплеснула руками мама, коли Михась боязко став у дверях. – Та де тебе носило, гайдамако ти несосвітенний? Подивися на себе! Та на тобі живого місця немає! А сорочка яка – де ж я тобі їх настачу!..

У сльозах кинувся Михась до мами. Жаль йому стало і її, і себе самого. Для чого було йому зачіпатися зі старшими хлопцями? Нащо було дражнити Бровка у дворі старого Хмари? Навіщо було лізти на дерево над ставком, та ще й так високо, що гілка не витримала?

Плачучи, розповідав мамі про свої нещасливі пригоди. Шкодував, що не слухав її попередження. Просив вибачити. Обіцяв, що більше не буде так робити, що буде слухняним – таким, яким вона хоче, щоб він був. І зм’якло любляче серце матері. Вона погладила малого Михася по голові.

– Ну, що ж я з тобою зроблю?.. Вибачаю, але будь мені людською дитиною, а не розбишакою. Йди, вимию тебе і перев’яжу.

* * *

Як після кожної Михасевої пригоди на його сорочці залишався брудний слід, так і в нас кожен гріх, кожна наша неслухняність забруднює душу. З кожним гріхом ми віддаляємось від Бога і від людей, яким чинимо зле. Якщо не зважати на це, то можна звикнути робити погане. Тому треба зразу просити в Бога вибачення і боротися з гріхом. Інакше ми потрапимо в полон до гріха, станемо його рабами.

Волин. єпарх. відом.– 2008.– № 11–12 (48–49)