Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

СПРАВЖНЯ

Інна ВЕЖИЧАНІНА,
редакторка інтернет-видання православної молоді «Перехрестя» (Pramol.rel.org.ua)

Усі знають мудрий вислів «Стався до інших так, як хотів би, щоб вони ставились до тебе». Близькою до нього за змістом є заповідь, яку також знають усі: «Люби ближнього свого так, як самого себе». Усі знають, але не слідує цим настановам більшість із нас. Проте є люди, котрі намагаються чинити так, як вчить Божа Заповідь.

Однією з небагатьох таких людей є моя викладачка. Я дуже поважаю її не лише за професіоналізм і глибоку ерудицію, а насамперед за її християнські чесноти: доброту, людяність, смирення, терпеливість. Пам’ятаю, як під час перших пар цієї викладачки ми, студенти, переглядалися між собою, посміхаючись, мовляв – «Дивна вона якась». Справді-бо дивно, коли викладач говорить студентам: «Ви не нудьгували сьогодні на лекції? Я вас не стомила? Вибачте, якщо було нецікаво». І запитувала вона нас не тому, що хотіла у відповідь почути облесливу похвалу, а тому, що для неї дійсно важливо не обтяжувати собою, намагатися робити так, щоб ближньому (у нашому випадку – студентові) було добре.

І хіба не є дивним смирення викладача, що телефонує до студентки, щоб попросити вибачення? Причому вибачати їй не було за що, просто у дівчини самолюбство настільки велике, що вважає за образу зауваження викладача. Ця людина зі щирістю і легкістю робить те, що повинен робити кожен християнин і чого робити більшості з нас не дозволяє гординя, – просить прощення. Наприклад, у відмінниці, котрій за екзамен поставила «чотири». Студентка й справді не знала на «п’ять», і як викладач ця жінка вчинила гаразд. Але як християнку її не могли залишити байдужими сльози, розпач тієї дівчини.

Ще однією рисою, що викликає у мене захоплення цією людиною, є те, що вона позбавлена честолюбства, – гріха, на який хворіють майже всі, хто займає хоч якусь посаду, має владу. Професор, доктор наук, завідувач кафедри – і ніякої зверхності, намагання підкреслити свій статус, поставити співрозмовника «на місце».

У роботі – на лекціях, у статтях, виступах – моя викладачка завжди звертається до найважливішого для кожного християнина: як прожити з користю для ближніх і для своєї душі. Це єдиний викладач літератури з тих, що я знаю, який не розповідає «суху теорію», не «сипле» на християнському аспекті в житті й творчості письменників. Це Луїза Оляндер – людина, що від усього серця намагається посіяти в наших душах ті ідеали християнського віровчення, якими керується й у власному житті.

Бажаєте, щоб Вашого листа опублікували У «Волинських єпархіальних відомостях»? Якщо у Вас є коментарі з приводу статей або думки, якими Ви прагнете поділитися з читачами, – надсилайте їх до редакції (Градний узвіз, 1, Луцьк, 43025). Будь ласка, зазначайте Ваше ім’я, прізвище, місце мешкання, а також телефон. Листи можуть редагуватися, скорочуватися.

Волин. єпарх. відом.– 2009.– № 11–12 (60–61)