Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

За все

Одного разу в церкві я почула чудову пісню. У ній розповідалося про одного старця, котрий усе говорив: «Слава Богу за все... слава Богу за сум і за радість».

Мені глибоко запали в душу ці слова. І справді, вони мають глибокий зміст...

Ми рідко задумуємося над тим, що з нами відбувається в житті. Зазвичай пливемо за течією. Але в житті трапляються різні ситуації. Ми переживаємо і радість, і горе. Цікаво ж звернути увагу на те, як ставимося до Бога в різний час, за різних обставин.

Коли нам добре, то забуваємо, що цю радість дав нам Бог, не дякуємо Йому, – ми задоволені, щасливі – нам добре, нам тоді Бог не потрібен. У Ньому немає сенсу, адже в нас усе є і ми нічого ніби не потребуємо, а навпаки – літаємо від щастя, і в той же час відлітаємо й  від Нього самого.

Коли нам погано, то раптово згадуємо про Бога, чомусь стає сумно і дуже боляче. Тому що ми намагаємося знайти причину лиха, знайти вихід, щоб усе стало на свої місця і щоб усе було добре. Або, принаймні, як завжди. І тоді приходить згадка про існування Бога. Ми починаємо нарікати на свою «лиху» долю, питати, за що нам така кара, чому саме нам...

А Бог як люблячий Батько дивиться на нас – Своїх грішних, нерозумних дітей – і каже: «Чому ви не хотіли бачити в радості Моє благословення? Чому відкинули Мене? Вам було і без Мене добре – Я вам виявився просто не потрібен. А тепер, коли Я послав вам горе, то ви нарікаєте. Діти Мої, невже ви не розумієте, що Я все роблю для вашого ж блага і що Я бажаю вам добра?»...

І справді, чому ми не звернулися з подякою до Бога за те, що Він нам дав ту радість, яка принесла стільки втіхи? Чому вирішили, що то все наша заслуга і що то ми правимо світом? А коли він послав нам горе, то чому нарікаємо? Це не обов’язково покарання, це, можливо, просто випробовування, щоб ми стали терплячішими, смиреннішими і сильнішими у вірі своїй...