Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

КРОКУЄМО ДО ПОЧАЄВА

Оксана АНДРІЙЧУК

Життя людини – це мандрівка. Окрім шляху життєвого, християни з прадавніх часів подорожували до святих, обраних Богом місць і ці походи називали прощею, паломництвом, богоміллям.

Проща – це покута, їй притаманний дух стриманості й молитви. Щоб зрозуміти піше паломництво, насамперед, потрібно усвідомити, що це не туристична прогулянка з бадьорими піснями і вигуками, а своєрідна тиха, особиста розмова з Богом. І цю розмову всією дорогою допомагають людині підтримувати ангели, що ідуть поруч, радіючи за  ті душі, які знайшли в собі сміливість на подвиг, для того, щоб випросити прощення гріхів, щоб засвідчити віру, покору і відданість Богу та Його Пречистій Матері. Адже сам Ісус Христос разом із Матір’ю та Йосипом ішов як прочанин до Єрусалима.

Проща – одна з найдавніших практик Християнства. Паломницька служба нашої єпархії, продовжуючи традиції перших християн, організувала пішу прощу до Почаївської Лаври. Хода розпочалась о 6-ій годині ранку 10 квітня 2007 року від кафедрального Свято-Троїцького собору, в якому єпископ Луцький і Волинський Михаїл відслужив благословляючий молебень за подорожуючих.

У здійсненні цього подвигу взяло участь 18 прочан із Луцька та Жидичина. Кожна людина, ідучи на це богомілля, мала свою мету: покуту, подяку, прославлення Бога, відродження власного джерела віри, а згуртувало всіх одне: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас, грішних». Коли проща на чолі з ієромонахом Іовом (Богушем), насельником Луцького монастиря Різдва Христового, прямувала населеними пунктами – люди, дивуючись, виходили з домівок зі словами: «Як це? У наш час – проща?», «Такі всі молоді, але все одно не дійдуть до Почаєва – це ж яка дорога!» А старенькі бабусі благословляли і плакали, тому що пам’ятали прощі навіть до Києва.

Дорогою до Почаєва паломники відпочивали і молились у селі Пляшева у Свято-Георгіївському чоловічому монастирі, отримавши підтримку й благословення в настоятеля отця Никона, та на скиту Праведної Анни.

12 квітня о 20.45 прочани вже не відчували ні втоми, ні болю, тому що їх о цій порі зустрічала сама Цариця Небесна. Під перелив почаївських дзвонів, зі співом «Пресвятая Богородице, спаси нас!» богомольці увійшли в центральні ворота Лаври. І дуже їм хотілось промовити: «Боже, допоможи, невірству в Благодать Твою, що супроводжує тих, хто зважився на подвиг прощі».

Волин. єпарх. відом.– 2007.– № 5 (30)