Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ЗЕМЛЯ, ОСВЯЧЕНА ХРИСТОМ. УСЛІД ЗА СВЯТИМ ПИСАННЯМ

Андрій ГНАТЮК
Світлини надали прот. Ігор СКИБА, Данило ЗІНКЕВИЧ, Андрій ЯКИМЧУК і Наталія ФРАНЧУК

Ізраїль – країна погодних контрастів. Таке буває нечасто, але за тиждень перебування на Святій Землі на межі січня-лютого ми пережили чотири пори року, починаючи від пізньої осені, закінчуючи літом. Сонце і хмари наче боролися між собою, а от побачити сніг ми таки не сподівалися. Ця найдавніша у світі земля не залишає байдужим нікого. Хтось боїться тутешніх постійних воєнних сутичок, пострілів, терактів, усіляко сторониться її, а хтось попри все їде сюди, щоби з комфортом відпочити, насититися свіжими фруктами, подихати свіжим бризом Червоного й Середземного морів, поніжитися в цілющих водах Мертвого моря – одним словом, нарешті побувати в місцях, про які багато чув, але ніколи не бачив. А хтось готовий віддати останню копійку, та хоч раз у житті пройтися цією Землею, бо вона – Свята. Тут народився, свідомо пішов на хресну смерть й був розіп’ятий Ісус, Який прийняв на Себе наші гріхи і цим урятував людство від смерті. Тут відчувається Його присутність, Його сила, велика благодать. Ти йдеш, а Спаситель невидимо допомагає тобі, підтримує, додає сил, не дає впасти на півдорозі. Він Сам тебе веде тими місцями, де колись бував, і долаєш такі відстані, про які ніколи навіть не міг подумати. Лише надвечір починаєш потрохи усвідомлювати, що сьогодні трапилось диво – зустріч із Христом.

Назарет... Це сучасне, доволі жваве місто, з розвинутою мережею маршруток і автобусів, з простягнутими уздовж вузеньких вуличок торговельним точками. І саме в цьому місті бере початок Християнство. Тут стоїть храм Благовіщення Пресвятої Богородиці, зведений за проектом італійського архітектора Джованні Муціо 1969 року. Це п’ята церква, збудована там, де архангел Гавриїл звіщав Діві Марії. Залишки першої було виявлено під час розкопок, розпочатих тут 1955 року. Другу збудували у візантійський період, третю – на початку ХІІ століття, а четверту – 1877 року.

Трохи вище вгору – церква Архангела Гавриїла, де єпископ Луцький і Волинський Михаїл відправив короткий молебень. За іншими версіями, Благу Вість Марія отримала, йдучи по воду до водограю, який тепер називають Фонтаном Діви. А початок він бере саме в крипті церкви Архангела Гавриїла. Храм збудовано у ХVІІІ столітті. Вхід через ворота, які нагадують римську арку. У церкві – неоціненний іконостас, а криниця збудована з великих білих блоків мармуру.

– Особливо хочеться звернути увагу на поведінку Пресвятої Богородиці під час благовіщення, – говорить у проповіді владика Михаїл. – Спочатку дивується особливому вітанню ангела. Але, прослухавши Благу Вістку, не противиться волі Божій, а навпаки – каже: «Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно зі словом Твоїм». Смирення – це та якість, яка дає людині можливість жити християнським життям, тому що «гордим Господь противиться, а смиренним дає благодать». Як часто нам не вистачає смирення і послуху для наших ближніх. Важко слухатися батьків своїх, коли ми малі, важко слухатися наставників, учителів, коли ми навчаємося, і як важко слухатися слів Божих, які передані Заповідями. Ми вважаємо, що правильно все робимо. Але ось приклад Пресвятої Богородиці навчає нас покладатися на волю Божу, слухатися тих людей, які нам радять, мати терпіння вислухати їх. І читаючи молитву «Отче наш», щоб це були не порожні слова: «Нехай буде воля Твоя, нехай прийде Царство Твоє!», щоб ці слова були і нашим практичним життям як православних християн. Хай Господь за молитвами Пресвятої Богородиці благословить нам виконувати волю Божу, працюючи над своїм духовним зростанням і пам’ятаючи, що смиренним Господь дає благодать.

Після молебню владика Михаїл набирає у пляшки кожному прочанинові своєї групи воду зі Святої Криниці.

* * *

Отримавши Благу Вістку, як оповідає Євангеліє від Луки, вирушила Марія в «місто Юдине» – тодішнє селище Ейн-Карем, яке тепер є частиною Єрусалима, щоби провідати Єлизавету, яка була вагітна майбутнім Йоаном Предтечею. Місце його народження увічнив храм, який належить Римсько-Католицькій Церкві.

– Ми знаємо: за півроку до Різдва Господнього він народився, – розповідає священик Ігор Скиба, настоятель парафії Мучениці Параскеви-П’ятниці в с. Чаруків Луцького районного деканату, секретар Волинської духовної семінарії, – був покликаний Господом на своє служіння. Він був прикладом стриманості. Усе життя ішов попереду Господа, прокладав путь Спасителю. Першим став на служіння, першим і помер мученицькою смертю, прийнявши її від царя Ірода... Саме про нього Господь сказав, що не народжувала жінка на землі більшого, ніж Йоан Предтеча, але навіть він є меншим від найменшого в Царстві Небесному.

* * *

Далі наш шлях пролягає до одного із найшанованіших місць Святої Землі. Тут відбулась подія, яка сколихнула все людство, яка дала йому надію на спасіння. На мальовничих пагорбах розкинувся старовинний Вифлеєм, а в ньому – храм Різдва Христового. Назва ж Вифлеєм у перекладі з єврейської мови означає «Дім хліба».

Площа Колискова перед храмом Різдва велелюдна. Тут можна почути різні мови світу. Проте не треба жодного перекладача, щоб, зійшовши у заповідну печеру, зрозуміти, що ти в одному із найсвятіших місць на землі. У місці, в якому дві тисячі років тому стояли ясла, куди поклала Богонемовля Діва Марія. Від народження Спасителя місце Його з’явлення на світ вважається священним. У ІV столітті імператор Константин звів над ним храм Різдва, спочатку пробивши отвір у стелі печери, щоб люди могли побачити священну реліквію, потім спорудив над нею восьмикутний вівтар, який зберігся й досі. А через 200 років імператор Юстиніан перебудував храм. Він додав у мозаїці трьох волхвів у перському одязі. Стверджують, що саме вона і вберегла святиню від руйнації під час нападу персів. Вхід у церкву зробили вузьким, аби жоден вершник не міг потрапити туди на коні. Тому, щоб зайти, треба зігнутись ледь не вдвоє. Камінні сходи ведуть до печери, де срібна звізда вказує на місце народження Спасителя. Латинський напис свідчить: «Тут Діва Марія народила Ісуса Христа». Неподалік є окрема печера, де покояться останки немовлят, страчених за наказом царя Ірода.

Нині в Назареті проживають християни, мусульмани і юдеї. Християни належать до різних конфесій – православної, католицької, англіканської тощо.

Неподалік храму Різдва розташована так звана Молочна печера, де моляться молоді сім’ї про можливість мати дітей, про їх здоров’я, а жінки – про наявність грудного молока. Є легенда, що коли Свята Сім’я втікала в Єгипет, кілька краплин материнського молока Марії, яка годувала Сина упали на підлогу, після чого частина печери побіліла. І кожен прочанин намагається наскребти додому по кілька крупинок з цього святого місця. А можна й купити спеціальний білий порошок як пам’ятку. Нині білосніжна церква Молочної Печери – це францисканська каплиця.

Вифлеєм розташований за 6 кілометрів південніше Єрусалима. А виживають люди за рахунок туристів, які продають прочанам сувеніри власного виробництва. Займатися такою діяльністю дозволив правитель міста ще в ХVІ столітті. У тому ж столітті тамтешню місцевість облаштувала община православних греків.

* * *

За багато років стало доброю традицією, що сповідники віри Христової, які приїжджають на Святу Землю, заради зцілення омиваються в річці Йордан. Правда, місце, відведене для купання нині, лежить вище того, де охрещувався Спаситель. Доступ туди буває можливим лише раз на рік – на Водохреще, бо тепер там проходить кордон з Палестиною. Купальня, облаштована нині, – одразу біля витоку з Галілейського моря. До речі, впадає річка у Мертве море, а її протяжність 320 кілометрів.

Купатися треба одягненому, щоб не спокушати голим тілом інших і не оскверняти цим святиню. Можна у своєму одязі. Але для цього продають і спеціальні довгі сорочки. Уздовж берега – написи уривків з Євангелія різними мовами. Є й українською.

– Омивання у водах йорданських для нас знаменне тим, що ми, окунаючись, бажаємо омити не тільки тіло, а найперше – свою душу від гріхів, – зазначає владика Михаїл, – які полонять її, штовхаючи на дорогу неправди. Хай ці води йорданські будуть корисними для всіх, хто, омившись в них, оздоровиться духовно, фізично і буде продовжувати своє життя праведно, згідно з Заповідями Божими. Тут невидимо перебуває Сам Господь Ісус Христос, Який прийняв хрещення від Йоана. Це ще одне місце нашої духовної радості, нашого духовного оздоровлення.

* * *

Далі дорога Спасителя знову пролягла на територію сучасної Палестини повз Юдейські гори. Ми їдемо глибше, піднімаємось на оглядовий майданчик – і перед нами відкривається немов підвішений до скелі монастир святого Георгія Хозевіта, а вдалині видніються хрести. Можливо, це те місце, що в Старому Заповіті пов’язується з пророком Іллею: «Іди звідси, і обернешся собі на схід, і сховаєшся при потоці Керіті, що навпроти Йордану».

Перетнувши кордон, незабаром потрапляємо в оазис – найдавніше місто на землі Єрихон. На Гору спокус прокладено канатну дорогу. Однак до самого місця, де перебував Христос, ще треба здолати кількасот метрів крутого підйому. У Святому Письмі читаємо, що диявол тричі намагався спокусити Христа, Який постив.

* * *

На пам’ять про те, як Ісус зібрав перших учнів, зокрема рибалок Симона і його брата Андрія, над Галілейським морем стоїть церква Дванадцятьох апостолів.

– Господь, кличучи Собі в послідовники учнів, не вибирав їх за якимись етнічними чи соціальними ознаками, – проповідує владика. – Вибирав тих, які були зі щирим серцем і готові були слідувати за Ним. Ішли в першу чергу ті, хто не мали освіти. Ті прості, які не розмірковуючи, не філософствуючи, щирим серцем бажали йти за Ісусом Христом. Тому взяв з рибалок, з теслярів, із різних спеціальностей, але зібрав їх, надаючи їм силу благодаті в благовіствуванні. Тому кожен із нас повинен і може бути послідовником Ісуса Христа, продовжувачем апостольської справи – справи благовістя. Своєю вірою, своєю справою ми маємо бути апостолами сучасними, апостолами ХХІ століття.

* * *

На місці, де Христос виголосив так звану нагірну проповідь, гордо возвеличилась церква Блаженств. Зведена вона 1937 року з білого каменю за проектом Антоніо Барлуцці. Приміщення восьмикутне, оточене відкритою галереєю. Усередині церкви на вісьмох вікнах можна прочитати початок тексту кожної з восьми Заповідей блаженств, проголошених Ісусом на Горі. При церкві існує притулок для паломників.

– «Заповідь нову даю вам: „Любіть один одного“». Тепер відходить закон «зуб за зуб» і настає нова ера. Блаженні (щасливі) ті, які побачать цю нову еру, будуть у цій новій ері. Тому Господь, стоячи на цьому місці, дає народу новий зміст життя. Це особливе місце, з якого кожен із нас повинен задуматися, як прожити, щоб бути добрим зерном, яке дає стократний плід, – мовить архієрей.

* * *

Під час кожного вінчання читають Євангеліє про весілля в Кані Галілейській. Саме тут Спаситель учинив перше диво, перетворивши воду на вино.

– Хай Господь благословить кожну сім’ю, – зичить владика вірним, проповідуючи в церкві, присвяченій цій події. – Хай Він її благословить багато, як благословив те весілля, на якому перебував, а від цієї весільної радості, від великої любові, яку мають чоловік до жінки, жінка до чоловіка, хай народяться діти як ознака любові, завдячуючи якій знаходять одне одного. Хай сім’ї кожного з вас будуть здоровими, щасливими, багатодітними. А майбутнє у всіх завжди хай буде довговічним і щасливим.

У храмі й досі зберігаються посудини, описані у Святому Письмі. А саму споруду називають Церква Чуда. Весілля тут популярні й досі.

* * *

Містечко Табха розташоване на схилах Гори блаженств неподалік Галілейського моря, яке ще називають Тиверіадським, чи Генисаретським озером, або Кіннерефом. Його назва означає «сім фонтанів», адже в цьому районі б’є сім сіркових джерел, в одному з яких, за переказами, скупався і зцілився старозаповітний Йов. На місці примноження хлібів нині стоїть церква з такою ж назвою – сучасна, збудована на основі візантійського храму ІV століття нібито саме на тому місці, де сидів Ісус і творив одне із чудес. У VІ столітті візантійську церкву зруйнував землетрус, а через століття вона повністю занепала. Лише в ХХ столітті кілька ченців виявили надзвичайно цікаві залишки храму. Але туристів приваблюють неймовірні мозаїки, зокрема та, що зображає чудо Христове: кошик, заповнений хлібом, в оточенні двох риб. А під центральним вівтарем – камінь, на якому Ісус розклав п’ять хлібин і дві рибини.

* * *

Сходження на гору Фавор, де, за переданням, відбулось Преображення Спасителя. Автобусом піднімаємося лише до певної висоти. Далі до самого монастиря підвозять за окрему плату маршрутки. Піднімаючись крутим серпантином, наче в літакові, нам відкриваються неймовірні пейзажі. Монастир огороджений кам’яною брамою і воротами.

– Це винятковий день і виняткова мить перебування на Фаворі, – зазначає єпископ. – І в мріях не було побувати на цьому святому місці. Але дякуємо, що Господь сподобив кожного із нас... Маємо можливість не лише молитися тут, а й відчути ту легкість на душі, коли хочеться повторити слова апостола Петра: «Як добре нам тут бути». Хай оця мить надовго запам’ятається нам, аби завжди бажали преображатися в кращу сторону, а меж досконалості немає.

Після відвідання церкви, подання записок і молебню – обов’язкова гостина у насельниць монастиря: вино, кава, чай і випічка.

На Фаворі, висота якого 600 метрів, сусідять православна і католицька громади. Перша на залишках будівель хрестоносців 1911 року збудувала храм Святого Еліаса. А 1923 року збудовано величну базиліку на честь Преображення. Перші побудови тут датуються ще 400-м роком нашої ери. Під час хрестових походів звели добре укріплений монастир. Але 1197 року і його зруйнували. Монахи покинули територію. Знову заселяти почали її аж у ХVІІ столітті.

* * *

«Коли молитеся, говоріть: „Отче наш, що єси на Небесах...“» Молитва, якої навчив Ісус апостолів і всіх нас, – є основною для християн. Про її поширеність і значення свідчить спеціально збудована церква «Отче наш» у Єрусалимі, де однойменна молитва виписана більше ніж шістдесятьма мовами. Є й українською. Там молитву співали волинські паломники.

* * *

Чи не найшанованішою серед християн є Оливна, або Єлеонська, гора. Тут Він навчав учнів і оплакував Свою долю, тут, у Гефсиманському саду, й був схоплений. Слово Гефсиманія означає прес для маслин (оливок). Місце, де відбулась Таємна вечеря, називається Світлицею Таємної вечері. Вона з’єднана з церквою Успіння Богородиці. Восьмикутний храм на горі Сіон нагадує про традицію, згідно з якою Марія тут заснула навіки. 383 року візантійці збудували на цьому місці церкву Колонн, 415-го єрусалимський єпископ її розширив і назвав Святий Сіон. Через двісті років її зруйнували перси, а хрестоносці відбудували. Вони ж і з’єднали її зі світлицею Таємної Вечері. 1291 року церкву знову зруйнували, а 1517-го переробили під мечеть. Остаточно святиню відбудували на початку ХХ століття німецькі монахи-католики, які й опікуються нею досі. Сходинки ведуть у крипту (підземне місце поховань), яку називають Домом Марії після розп’яття Ісуса і місцем її смерті. У центрі – статуя сплячої Марії на повен зріст, зроблена із вишневого дерева й слонової кістки.

* * *

Камінь, на якому страждав Ісус у ніч перед арештом, молячись: «Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене... Та, проте, – не як Я хочу, а як Ти», тепер у вівтарній частині церкви Мук Христових, яку ще називають церквою Всіх націй або храмом Моління про чашу. Одну з назв храм отримав на честь усіх країн, які зробили внески в будівництво. Це ще одна перлина Антоніо Барлуцці, зведена 1924 року на руїнах двох більш ранніх церков. Камінь Христових Страстей оточує терновий вінець із кованого заліза. Над вівтарем – картина, де зображений ангел, який утішає Ісуса. Старезні, покручені маслини Гефсиманського саду немовби свідки Юдиної зради...

Сьогодні багато прочан, які приїжджають на Землю Ісусову, намагаються взяти хрест і пройти Страдницьким шляхом Спасителя. Адже тому, хто не пройшов цієї дороги, буває важко зрозуміти муки Христа.

Хресна дорога проходить через мусульманський квартал, а мусульмани не звикли вітати такі акції. Перехожі ставились по-різному: хтось крутив пальцем біля скроні, а хтось із пошаною зупинявся. Інші просто заради цікавості фотографували. Майже весь шлях перших дев’яти зупинок пролягав через торговельні ряди. І варто відстати – як тобі пропонують щось купити. Майже, як у ті часи.

Наступні стояння хресної дороги – у храмі Гробу Господнього, найтрепетнішому і найсвятішому місці на землі. Чим ближче до цього місця, тим неспокійніша душа, бо не можна спокійно уявляти Христові муки. Це Голгофа, що в перекладі з арамейської означає «місце черепа», або Лобне, Чільне місце (від слова «чоло»). Сльози багатьох християн омивають очі й невблаганно скапують на землю, зрошену слізьми і кров’ю Христа. Дві тисячі років тому тут терпів за нас Христос, що тепер проявляється великою благодаттю. Спокій огортає душу. Кудись далеко відходять проблеми, суєта, матеріальні речі – і тільки Христос у душі та розумі, так близько як ніколи, що й не хочеться покидати цього місця.

Після Голгофи проходимо камінь помазання, де лежав змащений ароматами Христос після зняття з хреста. Гріб – теж найсвятіше місце для Християнства. Над ним споруджено каплицю. У першому приміщенні Марія Магдалина, яка прийшла до Гробу і не знайшла там Тіла, побачила ангела. У наступному – безпосередньо Гріб Господній, де щороку перед Воскресінням Христовим сходить Благодатний вогонь. Пускають туди тільки православного Патріарха, бо тільки на нього сходить Вогонь. Перед тим мусульманська сторожа його ретельно перевіряє. Коли одного разу туди зайшов вірменський Патріарх, Благодатний вогонь ударив у колону при вході, де стояв православний. У храмі Гробу Господнього також є грецька церква Святої Єлени і печера Адама, де видно низ Голгофи.

* * *

На місці, де, за переданням, на сороковий день по воскресінні Христос вознісся на Небо, тепер мусульманська мечеть, а посередині – відбиток стопи Спасителя.

За іншими переказами, місцем вознесіння вважають камінь у жіночому православному монастирі Вознесіння. Це обитель РПЦ із визначною дзвіницею «Російська свіча». Удавнину дзвін сюди котили спеціально з міста Яффа, порту, який вів на Святу Землю. Тепер це частина Тель-Авіва. У цьому монастирі начебто зберігалася усікновенна глава Йоана Предтечі.

Інше місто, пов’язане з Християнством, – Лод. Там народилась і жила мати великомученика Юрія Переможця. Він теж там жив і був похований. Тепер над його могилою церква, в якій містяться кайдани воїна Христового. Сама ж могила – у крипті храму.

Ще одне святе місце – церква Гробу Богородиці. Її теж називають церквою Успіння. Такою, якою є, стала в ХІ столітті завдяки хрестоносцям. Але вчені припускають, що вперше і храм, і крипта збудовані в V столітті. Хоча ця церква і вважається усипальницею Діви Марії, у турецькому місті Ефес є теж гробниця Діви Марії, шанована не менше за єрусалимську. За припущеннями, до Ефеса Богородицю привів апостол Йоан. І там вона померла. Єрусалимський храм належить Вірменській і Грецькій Церквам.

* * *

Головною подією цієї паломницької поїздки стала Літургія в єрусалимському храмі. Адже представники Київського Патріархату відправили її на Святій Землі вперше. Уперше в цій церкві лунала молитва українською мовою. Разом із владикою Михаїлом співслужили о. Ігор Скиба та настоятель луцької парафії Благовіщення Пресвятої Богородиці священик Микола Савчук.

* * *

Минув тиждень. Нас чекала Україна. А душа розривалася: прагнула додому і трималася за Святу Землю, щоб ще раз сюди повернутись.

Волин. єпарх. відом.– 2008.– № 03 (40)