Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ЗАБОРОЛЬСЬКИЙ ХРАМ
Упродовж майже століття християни парафії з рідкісною назвою не раз подавали приклад благочестя

Оксана ХИЖУК

95 років від дня освячення виповнилося храму Собору Пресвятої Богородиці, що в селі Забороль неподалік Луцька. Це єдина церква на Волині і доволі рідкісна в Україні, освячена на честь цього свята. Які більшість своїх сестер, вона має доволі цікаву історію.

Зводити святиню розпочали 1907-1908 років, а ініціаторами виступили самі люди. Колисьу Заборолі стояла церква на честь Божої Матері, споруджена 1728 року, але згодом її розібрали, а матеріали продали. Лишилось тільки навколишнє кладовище, яке радянська влада примудрилася зрівняти з землею, а потім на тому місці звести свинарники.

Новий храм збудували всього за 4 роки: люди тоді хоч і були під гнітом царської Росії, але не бідували. Таким він простояв до 1944-го, поки під час відступу його не підпалили нацисти. Згорів увесь верх. А вже коли німці увійшли в Торчин, випустили ще три снаряди на село, один з яких застряг у стіні дзвіниці.

1945 року сюди прийшов священик Петро Ткач, який відновив Богослужіння. Спочатку служилив хатині, а наступного, на свято Катерини, 7 грудня, почали звершувати Богослужіння в храмі. Правда, правили, ховали й вінчали просто неба, адже накритим був лише вівтар. А відновити храм на той час було вже досить проблематично. Для цих потреб матеріалів не давали, тому люди виписували їх на себе. Жертвували всім заради церкви. Але вже коли взялися за реставрацію, то намагалися зробити якнайкраще. До жителів Забороля долучилися парафіяни з сіл Богушівка, Антонівка, Всеволодівка. Така відданість вірі допомогла врятувати іконостас Зимненського монастиря, датований ХVІІ-ХVІІІ століттями. Про те, що його мають знищити, люди дізнались, коли розбирали монастирську Свято-Успенську церкву. Нинішній настоятель заборольського храму протоієрей Віталій Антонюк розповідає, як тоді один чоловік, знаючи, що немає в церкві грошей, продав свою корову, а придбав для рідного храму старовинний іконостас. Правда, громада потрохи гроші повертала.

Завдяки зусиллям отця Петра храм набував належного вигляду. Накрили церкву аж 1956 року, а в цілому реконструкція тривала до кінця 70-х років. Священик сам писав деякі ікони, хоча,як зазначає настоятель, вони не були професійними. А одну з них – Собор Богородиці – присвятив своїй дружині, про що свідчить підпис. Відновлювати храм допомагали мешканці навколишніх сіл. 1956 року його накрили, а парафіянка Любов Косарук погодилася відреставрувати деякі ікони, в тому числі кілька образів зимненського іконостасу. Окремі образи булив такому стані, – розповідає отець Віталій, – що стояв вибір: абоїх спалювати, захоронення робити, або відновити для віруючих, для молитви. Деякі люди жертвували художникам гроші, аби храм більше був розписаний іконами.

Ще один цікавий образ – Богородиці, привезений сюдиз Польщі й оновлений 16 серпня 1936 року.

Була біля церкви й символічна братська могила українцям-визволителям, яку радянська влада розгорнула. Тих, хто спробував її відновити, арештували.

1992 року парафія приєдналася до Київського Патріархату й нині об’єднує кілька сіл. У самому Заборолі дворів коло 500. Утрималось тоді 2–3 людей, 4–5 були проти.

У всі часи заборольський храм був великою підмогою для мешканців цих сіл, яким щоб побувати на Службі, не доводилось їздити до Луцька. Таким, з Божої ласки, він залишиться на довгі роки.

Волин. єпарх. відом.– 2007.– № 1 (26)