Система Orphus

Сайт нашої Церкви

Сайти нашої єпархії

Наші банери

  • Волинська Єпархія Української Православної Церкви Київського 
Патріархату
    Волинська Єпархія Української Православної Церкви Київського 
Патріархату

Лічильники

img Газета Постаті

«СЕ СПРАВЖНІ ОБРАЗКИ З НАТУРИ...»

Храм Покрови Пресвятої Богородиці в с. Піддубці Луцького районного деканату. Початок 1950-х років. Світлина з архіву Волинської облдержадміністрації

Наталія ПУШКАР,
головний хранитель Волинського краєзнавчого музею

У середині квітня 1891 р. Леся Українка поїхала в недалеке – за 20 кілометрів від Луцька – село Піддубці, щоб відвідати свою подругу ще з дитячих літ Маню Биковську, яка там учителювала.

Биковська (в одруженні Бєляєва) Марія Михайлівна (1871–1930-ті рр.) – дочка нотаріуса Луцького окружного суду Михайла Биковського, приятеля Петра Косача ще з університету, земляка-чернігівця. Маня і її молодша сестра Лена малими гралися з дітьми Косачів «в дворі старого замчища-руїни», Маня гостювала в Косачів у Колодяжному, коли вони переїхали туди з Луцька. Завдяки Лесі «получила страшенну охоту» до літератури; пізніше стала членом літературного гуртка «Плеяда».

Домашні невеселі обставини змусили Маню з сімнадцяти років іти «на свій хліб», шукати роботу. В листі до Лесі Українки 14 липня 1888 року вона писала: «Місця не можна знайти ніякого, а батько гонить вон – та й хоть утопися. З батьком і з домашніми я держу себе по-старому – батько проганяє, а я не йду, бо не маю куди».

Взаємні стосунки в родині Косачів були повною протилежністю тим, які бачила і змушена була терпіти Маня у своїй сім’ї, тому так прагнула дівчина бути з Лесею якомога довше. До початку вересня 1888 року місце знайшлося: «поміг Бог і добрі люди» (з листа до Михайла Косача від 12 жовтня 1888 р.).

Школа в Піддубцях Луцького повіту в 1890–91 навчальному році була останньою в її педагогічній кар’єрі. Саме тут відвідала її Леся Українка й описала пізніше ці відвідини у «волинському образку» «Школа».

...Під’їжджаючи до села під дощем, письменниця «бачила хати і греблю з вербами», далі – «церкву, попівський великий будинок, а трохи далі від нього маленьку хату з ґаночком і з шкільним дзвінком біля ґаночку. „Оце ж і школа, – сказав мій візник“...».

Наступного дня господиня (Маня) повела гостю (Лесю) до священика на обід. Його сім’я займала «ту саму велику кам’яницю», яку Леся Українка бачила, під’їжджаючи до села. «Була то стара будова, давній кляштор католицький (церква теж колись належала до нього), з товстими стінами, глибокими вікнами, високим склепінням замість стелі...». На стінах кімнати, в якій вони обідали, висіли «темні уніатські образи та дерев’яні ангели... Ті образи й ангели були винесені з церкви, коли вона з уніатської обернута була в Православ’я...».

З Маниних розповідей і Лесиних спостережень вимальовується портрет старого священика. Розповідає Маня: «...Тутешній піп не гірший від других ... досить добродушний. Я його онуків учу і за те обід у нього маю». Коли гостя висловила сумнів, чи зручно їй іти до панотця на обід, Маня зауважила: «Та ти не думай, мій батюшка любить гості приймати, він ще й радий буде».

Маня розповіла Лесі про «довгу процедуру „викручування“ учительських грошей, як спочатку їх піп „стягає“ з громади, громада одмагається, кажучи, що і сама школа не конечне потрібна, що вони не всі посилають дітей до школи і що, врешті, й грошей нема. Проте сяк-так гроші стягаються».

...Маючи на увазі що «Школа» – «справжні образки з натури...», а, отже, все у нарисі правдиве: персонажі, події, ситуації, – ми вирішили дізнатись, у кого ж обідала Леся Українка того весняного дня. На допомогу прийшли «Волынские епархиальные ведомости».

У повідомленні за 11 жовтня 1893 року «Краткое описание предметов древности, пожертвованых в Волынское епархиальное древлехранилище по июль 1893 года» вказано, що надійшов «от священника с. Поддубец Луцкого уезда о. Иоанна Береговича... Огненный столп с крестом на верху и инициалами IXE – сделанный из железа, – символ Базилианского ордена. Находился на воротах бывшего Поддубецкого базилианского монастыря».

29 квітня 1894 року духовенству Луцької міської округи було дано дозвіл відсвяткувати 50-річчя пастирської служби священика села Піддубці Івана Береговича.

Про о. Івана згадується у праці М. Теодоровича «Волынская духовная семинария. История первоначального устройства ее и подведомственных ей духовных училищ». Іван Берегович – син священика села Лисин Дубенського повіту Флора Береговича. 1 вересня 1841 року, маючи 24 роки, вступив до Волинської духовної семінарії в Кременці, яку закінчив 1843-го за першим розрядом. «Поведения честного, способностей хороших, успехов очень хороших, прилежания ревностного. В настоящее время священнодействует в с. Поддубцах Луцкого уезда. Как прилежный пастырь, пользуется расположением со стороны прихожан».

Саме до о. Івана Береговича Марія Биковська водила Лесю Українку на обід.

До наших днів у Піддубцях збереглася Покровська церква і залишки старого саду. Школу кілька років тому розібрали.

Волин. єпарх. відом.– 2011.– № 3 (76)

21 березня 2011 р. Версія для друку
Аудіо

Радіопередача «Благо» 8 листопада 2015 року. Протоієрей Віктор Пушко – про євангельське читання неділі 22-ї після П’ятдесятниці (про багатого і Лазаря). Володимир Клименко – про великомученика Димитрія Солунського (8 листопада).

Скопіювати файл

Радіопередача «Благо» 1 листопада 2015 року. Священик Андрій Хромяк, викладач Волинської православної богословської академії, настоятель парафії Великомученика Юрія Переможця в с. Жабка Ківерецького деканату – про євангельське читання неділі 21-ї після П’ятдесятниці (притча про сіяча).

Скопіювати файл

25 жовтня 2015 р. Слово протоієрея Миколи Нецькара, декана кафедрального собору Святої Трійці, на врученні церковних нагород волонтерам, які допомагають військовослужбовцям у зоні АТО. Аудіо інформаційної служби єпархії.

Скопіювати файл

Усі аудіо