Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

СПРАВЖНІ СКАРБИ

13 листопада автор цих рядків і ректор Волинської православної богословської академії протоієрей Ігор Швець та її студенти взяли участь у вечорі-портреті митрополита УАПЦ Анатолія (Дублянського), приуроченому 100-літтю від дня його народження, що проходив у Волинському краєзнавчому музеї.

Хто ж цей достойник? Ось кілька штрихів із життєпису.

Майбутній ієрарх народився 11 листопада 1912 року на хуторі Перетоки поблизу Олики на Волині в родині іконописця і різьбяра Захара. Повернувшись із біженства, родина Дублянських у 1918 р. поселилася в Луцьку. В 1921 р. Анатолія записали до російської гімназії в Луцьку, яку закінчив 1930-го.

У 1931–1933 рр. вивчав історію на гуманітарному факультеті Віленського університету ім. Стефана Баторія. Після трирічної перерви, викликаної матеріальними труднощами, продовжив навчання у Варшавському університеті ім. Юзефа Пілсудського, спеціалізувався на історії України. У 1938 р. здобув звання магістра філософії в галузі історії. За стипендіальної підтримки Українського наукового інституту у Варшаві працював над докторською, але роботу не дала закінчити війна.

Тоді ж, у студентські роки Дублянський розпочав літературну працю. Писав статті церковно-історичного та краєзнавчого характеру, які друкувалися в різних часописах: «Українська нива», «Волинське слово», «Шлях», «Церква і нарід». У 1934 р. написав і видав коротку історію Луцька.

1930 р. в Луцьку було створено Товариство ім. Петра (Могили). Серед його засновників – відомих діячів Степана Скрипника, Сергія Тимошенка, Мартина Волкова – був і молодий Анатолій Дублянський.

Після навчання повернувся до Луцька, трудився у Волинському музеї, займався журналістикою, вчителював.

Під час Другої світової війни працював у музеї, був редактором газети луцької міської управи «Український голос» (1942–1944), де вмістив багато цінних публікацій. На запрошення митрополита Полікарпа (Сікорського) був членом митрополичої ради. 

У січні 1944 р. Анатолій Дублянський виїздить на Захід, не здогадуючись, що ніколи не повернеться на рідну землю. Після короткого перебування в Австрії весною 1945 р. переїхав до Баварії. Сповнений великою любов’ю до Церкви, прищепленою йому ще в дитячі роки глибокорелігійними батьками, брав активну участь у парафіяльному житті УАПЦ, яке організовувалося після війни по всіх таборових громадах українців-емігрантів у Німеччині. В 1946 р. був секретарем парафіяльної ради Свято-Покровської парафії в м. Регенсбурзі. Перебуваючи кілька років на лікуванні у санаторії, виконував обов’язки дяка при священику, який духовно окормлював православних українців у медичних закладах. В 1950-51 рр. організував парафію УАПЦ.

Восени 1951-го Дублянський одружується з Євгенією Більо. Того ж року, після належної підготовки, в Мюнхені архієпископом Никанором (Абрамовичем) рукоположений у диякона і священика.

З 1952 по 1970 рр. був настоятелем кількох парафій у Західній Німеччині. За ревне служіння митрополит Никанор у 1956 р. підвищив його в сан протоієрея. 

З того ж року став членом ради митрополії УАПЦ, з 1969-го – Вищого церковного управління (спочатку секретарем, потім головою, піднесений до сану протопресвітера).

З перших днів свого священства, незважаючи на тяжкі умови, о. Анатолій розпочав заходи щодо заснування друкованого органу УАПЦ. В кінці вересня 1952 р. вийшло з друку перше число журналу «Рідна Церква» за редакцією самого засновника. Стараннями отця часопис виходив спочатку як двомісячник, а в 1958–1988 рр. як квартальник. Окрім статей церковно-історичного характеру в журналі, душпастир підготував і видав у 1962 р. дві наукові праці: «Українські святі» та «Тернистим шляхом. Життя митрополита Никанора (Абрамовича)».

У 1978-му отець Анатолій овдовів, прийняв чернецтво. У1981 р. на Соборі УАПЦ в США обраний на єпископа. Відбулася його архієрейська висвята на єпископа Лондонського і Західноєвропейського. Хіротонію звершили митрополит Мстислав (Скрипник), архієпископи Марк (Гундяк) і Константин (Баган). У 1983 р. був піднесений до сану архієпископа Паризького і Західноєвропейського, в 1994-му – митрополита.

За заслуги перед Церквою і народом Український вільний університет у Мюнхені 1988 р. нагородив його званням почесного доктора філософії. З 1992-го він стає дійсним членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка в Європі.

Митрополит Анатолій ( Дублянський) помер 28 жовтня 1997 року на 85-му році життя. Похований на міському цвинтарі в Новому Ульмі. Цей достойник увесь земний шлях пройшов з великою любов’ю до Бога та земної Батьківщини, увійшов в історію Української Церкви як видатний православний ієрарх ХХ століття. Він невтомно збирав духовні скарби та щедро ділився ними.

Владика Анатолій був не тільки релігійним діячем, а й великим меценатом. З початку 1990-х багато допомагав парафіям в Україні, надсилаючи церковне начиння, ризи. У 1992 р. він прийняв рішення передати частину своєї бібліотеки, яку збирав усе життя, на Волинь, зокрема Історико-культурному заповіднику «Старий Луцьк» і тодішньому Педагогічному інституту ім. Лесі Українки. У 1993 р. другу частину своєї книгозбірки (понад 300 томів), переважно богословського змісту, подарував тодішній Волинській семінарії Київського Патріархату. Для духовної школи це було неоціненно (наприклад, серед книг – два примірники Требника Петра Могили). Уся добірка нині становить окремий фонд ім. Митрополита Анатолія (Дублянського) у бібліотеці Волинської православної богословської академії.