Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ЛИПИНСЬКИЙ ОБ’ЄДНУЄ

Віктор ГРЕБЕНЮК

Думаючи про В’ячеслава Липинського, або ж у польській традиції – Вацлава Ліпінського, згадую слова одного старенького холмщака: «Коли поляки нищили наші церкви, коли насміхалися з нашої мови, коли виганяли з рідної землі, нам і вві сні не могло привидітися, що настануть часи, коли ксьондзи українською мовою дякуватимуть Богові за незалежність України». Проте такі часи настали і прикладів польської приязні українській справі нині чимало. Але в перших десятиріччях ХХ століття Липинський був один з небагатьох, кого можна назвати совістю польської нації щодо українців. Поляк, шляхтич, римо-католик став борцем за незалежність нашої Батьківщини. Ідеї Липинського великою мірою пережили його самого, становлять предмет наукових досліджень і є джерелом наших практичних дій.

В’ячеслав Липинський, захищаючи рівність усіх конфесій, був переконаний, що в Україні, головно з історичних причин, Православна Церква має бути prima inter pares – перша серед рівних. Це твердження цілком узгоджується із сучасними демократичними нормами і, на нашу думку, повинно бути конституційно закріпленим, як, наприклад, у Грузії.

Липинський був переконаний, що тільки на релігійних нормах може бути побудована державність, наполягаючи при цьому на чіткому розмежуванні компетенцій політичного і духовного керівництва. Мало хто заперечуватиме актуальність цих поглядів.

Мислитель вважав, що на український народ Провидіння поклало особливе посланництво. Цю гадку варто обміркувати. Мусимо не тільки відновити дух Благочестя у нашій Вітчизні, а й нести його туди, куди прагнемо, – у знецерковлену Європу.

Волинський любомудр, оглядаючи події минулого, був переконаний, що головні причини упадку Православної Церкви в Україні – брак духовної освіти і релігійного виховання, слабка дисциплінарна організація, залежність від світської політичної підтримки. Відповідно піднесення виховання й освіти, зміцнення дисципліни та незалежна позиція – це запорука православного відродження, прикладом чого є доба св. Петра Могили. Наша епоха дає нам унікальні можливості для відродження Православ’я, а зміцнення організаційних основ та піднесення релігійної освіти при цьому годі заперечити. У навчальних закладах Київського Патріархату, до речі, вже кілька років триває відповідна реформа.

Філософ, відстоюючи оригінальні судження щодо ролі еліти в суспільному житті, вважав, що духовний ренесанс настає насамперед як результат творчих зусиль вищих прошарків, а відновлена Церква дає почин соціальним зрушенням. Справді, роль еліт у сучасному житті надзвичайно актуальна, хоча доба майже безроздільного панування демократичних ідей змушує нас робити відповідні поправки у міркування Липинського, формуючи й оновлюючи соціальну концепцію Православної Церкви в Україні. Але, в усякому разі, не можна не погодитися, що особливу роль у відродженні тіла й духу нації виконують ті члени вищої верстви, «що належать до її думаючої і пишучої, оперуючої словом частини», тобто інтелігенції.

Це лише деякі, пунктирно окреслені погляди з багатої спадщини В’ячеслава Липинського, що були насущними за його життя, а то й випереджали епоху, залишилися на часі й тепер, коли нація потребує чистих помислів єдності.

* * *

Цими днями Волинь вшановує цього славетного земляка – видатного українського історика, політолога і дипломата, філософа і релігієзнавця, автора теорії еліт у розвитку суспільства, одного з найоригінальніших мислителів ХХ століття. Виповнюється 125 років з дня його народження.

У рамках багатоденних урочистих заходів у селі Затурці Локачинського деканату, на батьківщині В. Липинського, де він і похований, відбулась панахида, яку очолив єпископ Луцький і Волинський Михаїл. З ним співслужили декан кафедрального собору Святої Трійці протоієрей Володимир Подолець, локачинський декан протоієрей Ігор Дружинець, настоятель місцевої парафії Преподобної Параскеви Сербської священик Василь Кравець, інші священнослужителі. Також у цьому поминальному Богослужінні взяли участь єпископ РКЦ Маркіян Трофим’як зі священиками, протопресвітер УГКЦ по Волинській і Рівненській областях о. Роман Бегей та духовенство УПЦ Московського Патріархату. На велелюдну панахиду зібралися й миряни – представники обласної та місцевої влади, місцеві жителі, гості з Луцька і з-за кордону.

Владика Михаїл виголосив проповідь, на якій, зокрема, мовив таке: «Він любив цей край, Україну, більше, ніж усі принади цього світу, він працював задля Батьківщини, він міркував, що потрібно робити, аби Україна була побожною і заможною. Дякуємо Богові, що настали часи, про які мріяв приснопам’ятний брат В’ячеслав, але його ідеї й досі актуальні, тож ми їх маємо і вивчати, і використовувати».

Того ж дня в обласному академічному музично-драматичному театрі ім. Т. Шевченка відбулась урочиста академія «В’ячеслав Липинський – аристократ духу». Виступаючи на ній зі словом, преосвященний зазначив: «Поляк родом, аристократ, римо-католик за сповіданням став переконаним патріотом України, відданим борцем за її незалежність, ідеологом нової України, яка розбудовується лише тепер, на наших очах і нашими руками. Ми будуємо храми, будуємо Єдину Українську Православну Церкву, де гуртуємо для молитви, де підбадьорюється дух кожного і єднається нація. Християнська Україна, українська Україна була ідеалом Липинського». В академії взяв участь і церковний творчий колектив – архієрейський хор «Оранта» (керівник і диригент Василь Мойсіюк).

У V Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми розвитку суспільства: історична спадщина, реалії та виклики XXI століття» (у рамках Десятих читань пам’яті В’ячеслава Липинського) взяв участь капелан і викладач Волинського інституту ім. В. Липинського МАУП протоієрей Віктор Михалевич. Він, зокрема, сказав: «В’ячеслав Липинський найважливішу умову постання української держави вбачає у міжкласовій національній єдності. Він формулює підстави побудови незалежної України, стверджуючи, що двома найважливішими засадами виступають релігія і патріотизм, причому релігія посідає перше місце. „Крім цементу духовного – релігійного, цементом політичним, спаюючим місцевих українських людей у боротьбі за власну державу, ми хочемо мати патріотизм... І саме віра, оперта на Церкві, єсть наймогутнішим знаряддям будови ладу і порядку Держави“, – писав філософ».

В. Липинський мріяв бачити нашу Вітчизну єдиною, заможною і християнською в повному розумінні цього слова. Обстоюючи рівноправність конфесій, він підкреслював, що з історичних причин Православ’я в Україні має бути першим серед рівних. Дуже приємно, що, хоча до втілення цього ідеалу ще довгий шлях, цьогорічне вшанування мислителя за участю представників кількох конфесій, зокрема з Київського і Московського Патріархатів, засвідчує: справа життя В’ячеслава Липинського не марнується.

Волин. єпарх. відом.– 2007.– № 5 (30)