Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ДОРОГА ДО ЗРІЛОСТІ

Ольга ПЛЯЧЕНКО,
вчителька християнської етики Луцької ЗОШ № 24

Поняття зрілості має багато значень. Назагал про зрілу людину можна говорити лише тоді, коли вона знає мету свого життя і як її досягти. Ознакою зрілості є також особисте вдосконалення. Набуваючи певного досвіду, людина приходить до більшого та глибшого розуміння й світосприйняття. Але іноді цей процес призупиняється.

Для малої дитини важлива присутність близької людини, її пестощі, поцілунки. Але до потреб ближніх їй байдуже. Дитина не розуміє, що комусь важко чи хтось утомився. Цей стан важливий, бо вчить емоційних стосунків між людьми. Але коли він затягується, то дорослий бачить в інших лише засіб власного задоволення та користолюбства. Ця людина байдужа до чужих проблем, без віддачі багато вимагає від інших.

Школярство – ще один етап зрілості. Діти починають відчувати симпатію до окремих осіб, але й потребують взаємності, вірності. Якщо такі почуття не розвиватимуться, то доросла людина, дбаючи про інших, егоїстично вимагатиме від них вдячності, вважатиме себе надзвичайною. Суспільне добро таких осіб не цікавить.

Зі школяра формується підліток. Людина починає цікавитись потребами та проблемами інших. Її стосується життя держави, Церкви. Це – важливий період, але не остаточний. Якщо людина не піде у своєму розвитку далі, вона не зможе вирішувати певних проблем – швидше чекатиме, щоб це зробили за неї інші. Причиною такої незрілої поведінки на всіх цих етапах є інстинкт самозбереження. Психологи виділяють чотири види захисної поведінки залежно від того, який життєвий досвід отримала особа.

Перший вид – препотужність. Така особа прагне осягнути вищість: чи то матеріальну, чи то інтелектуальну, чи то принижуючи інших. Вона вимагатиме від навколишніх захоплення собою і тільки свою позицію вважатиме єдино правильною.

Другий вид – підкорення. Ця особа схильна підкорятись, нездатна захистити себе, часто її використовує хтось у своїх інтересах.

Третій вид – нездорова потреба афективного зв’язку. У результаті браку самопошани такі люди шукають надмірної уваги інших, надто ревниві, об’їдаються, загребущі.

Четвертий вид – ізоляція. Головний їх принцип: «Якщо сам, то ніхто мені не заподіє зла». Часто це спосіб покарати інших.

Така незріла поведінка свідчить про затримку емоційного розвитку, про неправильне сприйняття ближніх та дійсності. Як правило, такі люди не здатні встановити нормальні стосунки з іншими. Навіть маючи високий статус у суспільстві, вони почуваються погано. Шукаючи приємностей, придушують прагнення самопожертви, що робить людину нездатною до любові. Незріла особа не вміє жити євангельськими цінностями.

Але є останній етап зрілості. Досягнувши цього рівня, людина бере на себе відповідальність допомоги ближнім. Зріла людина також вразлива, переживає відчуття страху, туги, але розуміє, що з нею відбувається. Вона долає труднощі й розвивається далі. Таку особистість не дуже цікавлять ані гана, ані похвала, бо найбільший суддя її – Бог і совість. Цей період є моментом духовного зростання. Божа любов стає найбільшою нагородою, яка дозволяє проникнути в глибини Ісуса Христа і Його чесноти. Відбувається усвідомлення, що Бог – автор спасіння і що людина покликана до дружби з Ним: «Я назвав вас друзями» (Ів. 15:15). У цьому бере участь уся істота: її очі, розум, воля, емоції, страхи, сумніви, поразки, біль. Бо це процес, шлях, який супроводжується як біопсихічним розвитком особи, так і зростанням її віри, навіть через невірство і незрілість.

Волин. єпарх. відом.– 2010.– № 4–5 (65–66)