Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

СПАСИБІ ЗА ЩОДЕННИЙ ТРУД
Іваничівському деканові протоієрею Ярославові Мельничуку виповнилося шістдесят

Валерій ШАРАНДІН, вихованець Волинської духовної семінарії

Деякі парафіяни говорять: «Ми ходимо саме в цю церкву, тому що нам тут подобається священик, ми довіряємо йому, слухали б і слухали його». І хоча всі повинні пам’ятати: церква – дім Божий, у якому обов’язково перебуває особлива благодать Божа, але і на священнослужителів накладається велика відповідальність перед парафіянами, бо через таїнство Священства вони одержали благодать Святого Духа, через них ця благодать передається мирянам, яких священики повинні вчити християнської віри, благочестя.

Ось мешканці Старого Порицька Іваничівського деканату вважають, що їм пощастило, вони поважають, прислуховуються до порад настоятеля церкви Успіння Пресвятої Богородиці, яка розташована в їхньому селі.

Отець Ярослав Мельничук народився 11 лютого 1948 року. Тепер йому 60. Вже можна оглянутися на свої здобутки, пригадати минуле.

Великий вплив на майбутнього священика зробив батько Олександр, теж священик, який 1948 року був дияконом у селі Марковичі Локачинського району.

Син прислуговував у церкві татові і хотів одразу, закінчивши школу, вступити до семінарії. Батько благословив його на цю справу, однак за часів застою важко було це зробити. Тому після школи Ярослав служив у війську, закінчив СПТУ, працював у нововолинській шахті, ремонтно-механічному заводі, та думки про служіння Богу не покидали його. Часи тоді такі були, що всі чекали змін, і майбутній священнослужитель захотів змінити своє світське життя на духовне, щоб продовжити справу батька, який помер 1983 року.

Вступити вчитися до семінарії в 35 років було нелегко. Ярослав багато читав, працював над собою і 1985 року його рукоположили в сан диякона й направили в Нововолинськ. Далі вступив до Загорської (в Росії), а потім до Київської семінарій на заочну форму навчання. Став допомагати старенькому священикові в с. Підбереззя Горохівського району і був висвячений на пресвітера. Потім – призначення в Старий Порицьк. І ось уже 20 років о. Ярослав є настоятелем Успенської парафії. Розповідає, що на початку служіння звернулися до нього працівники КДБ, але на пропозицію доповідати хто що повідав на сповіді відповів відмовою: порушення таємниці Сповіді – гріх.

1992 року о. Ярослав і його парафія першими в Іваничівському районі перейшли в лоно Київського Патріархату. Він також сприяв переходу ще 15 церков, допомагав відновлювати храми, його зусиллями при лікарні побудували церкву, хоча була запланована лише капличка. Є плани на подальшу розбудову, тому що до Божого дому ходить дедалі більше людей.

Не забуває і стареньку церкву, якій 225 років. Про заснування храму є така легенда. З початку люди не знали, де будувати святиню. І якось вони побачили ікону, подумали, що хтось згубив, і принесли додому. Через кілька днів ікона знову з’явилася на тому самому місці, на ньому й побудували храм. Кажуть, що на службу мешканців сіл скликали гарні дзвони, в лихоліття їх закопали, а тепер не знають де.

Прикрасою дому Божого є старовинний іконостас, намолені ікони.

Не владний час над храмом, він вистояв і в воєнні роки, і в роки войовничого безбожництва, коли на сім сіл зосталася тільки ця церква, а сусідні були знесені, зруйновані.

Як о. Олександр був прикладом для свого сина, так і сини о. Ярослава пішли батьківською стежиною: о. Андрій закінчив Київську духовну семінарію, а о. Василь – Волинську. Тепер вони служать в Іваничах у храмі Казанської ікони Божої Матері.

За сумлінне й плідне служіння о. Ярослав нагороджений митрою, двома хрестами з прикрасами, орденом Володимира Великого II ступеня. Тож побажаймо ювіляру доброго здоров’я, щастя і миру, радості і тепла, благословення Божого.

Волин. єпарх. відом.– 2008.– № 03 (40)