Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

Аби на славу Божу

Відзначення Пасхи – добра нагода згадати, за яких умов з’явився закон про вихідні у найбільші християнські свята. Це була Постанова Верховної Ради УРСР від 26 грудня 1990 року «Про пропозиції щодо святкових і неробочих днів в Україні». У ній говориться: «...З метою задоволення потреб віруючих громадян Української РСР визнати неробочими дні релігійних свят – Різдва Христового, Великодня і Трійці (по одному дню)». Ініціатором постанови, як ми вже писали (Волин. єпарх. відом. – 2007. – № 12. – С. 3), був народний депутат Андрій Бондарчук, голова Волинського крайового (Луцького Хрестовоздвиженського) братства Святого апостола Андрія Первозваного. Та от недавно у видавництві «Дніпро» вийшов тритомник «Історія українського парламентаризму». Із нього з подивом довідуємося, що автор тієї Постанови – митрополит Одеський і Ізмаїльський УПЦ МП Агафангел (Саввін), теж депутат Верховної Ради першого скликання. Тож ми запитали в Андрія Івановича, як же розвивалися події тих днів.

– Владика Агафангел і мав би бути автором такої Постанови. В принципі це логічно виглядало б. Але ж не так сталося!

Повернення найбільших християнських свят у статус вихідних було пунктом моєї передвиборчої програми. Але минав час, а в робочий план парламенту моє питання все ніяк не потрапляло, незважаючи на запевнення керівництва Верховної Ради. Мої нагадування від мікрофона ігнорувались. Наближалась до завершення й друга сесія. Тоді я скористався нормою Тимчасового регламенту, яка при ста і більше підписах народних депутатів давала можливість ставити питання в порядок денний автоматично. Під колективним запитом я швидко зібрав цю кількість. Поставив свій підпис і митрополит Агафангел.

І от 25 грудня, коли мало обговорюватись це питання, Голова Верховної Ради Кравчук відсутній. Його заступник Плющ вирішив перестрахуватись ціною порушення регламенту. Він ставить моє питання не на обговорення, а «про доцільність внесення до порядку денного». Так його провалили. Але на ранковому засіданні вже головує Кравчук. Я знову готуюсь до виступу. Та перший у черзі – депутат Червоній із Рівного. Він нагадує про вчорашній провал мого проекту. Леонід Макарович запитує, чи готовий проект постанови. Готовий. Василь Червоній його зачитує. Та з усього видно, що потрібна негайна підтримка. Ми з депутатом Зінченком підходимо до владики Агафангела: виступіть, мовляв, це ж Ваша тема. Хвильку повагавшись, депутат Саввін бере слово. Говорить, що й Патріарх Алексій звернувся з подібним проханням до Єльцина, і той його підтримав. Ну, митрополит МП і Патріарх РПЦ для комуністичної більшості – авторитети. Майже всі промовці підтримують проект. Після обговорення владика на прохання Кравчука виступає ще раз. «Хто за таку пропозицію? Тисніть кнопку!» – несподівано говорить Кравчук. На табло висвітлилась цифра: 274 «за»!

– Отже, внесок митрополита Агафангела у прийняття цього документа таки є?

– Авжеж, і за це йому дяка. Ну який би то мало вигляд – для нього, депутатів і мільйонів телеглядачів, – якби він змовчав?! Однак авторство проекту, ініціатива та її підтримка – це різні речі. Тож у згаданій книзі – явна помилка. Проте головне, що ми досягли результату, прислужилися справі Божій, а земна слава – це марнота.