Система Orphus

Сайт нашої Церкви

Сайти нашої єпархії

Наші банери

  • Волинська Єпархія Української Православної Церкви Київського 
Патріархату
    Волинська Єпархія Української Православної Церкви Київського 
Патріархату

Лічильники

img Газета Будьмо пильні!

ІДОЛОПОКЛОНСТВО СЬОГОДНІ
Невже й тепер буває ідолопоклонство? Авжеж, на кожному кроці

Ідолопоклонство сьогодні. Невже й тепер буває ідолопоклонство? Авжеж, на кожному кроці. Ілюстрація Арсена Гребенюка

Священик Віктор ЛІПЧИК,
настоятель парафії Покрови Пресвятої Богородиці в с. Хорохорин Луцького районного деканату

Боротьба істинної віри та хибної проходить через усю історію Християнства. Так було вже тоді, коли Сам Господь ходив по землі та Своїм життям світив людям. Але якраз це світло в людях, які полюбили темряву більше за світло, збуджувало спротив.

Віра – невід’ємний елемент нашого життя, і за своєю природою невіруючих людей не буває. Хтось у щось чи в когось та вірує. Перша ж Божа заповідь наказує шанувати одного, правдивого Бога і забороняє виготовлення ідолів та різної атрибутики, поклоніння їм (Книги Вихід, Второзаконня). Першим од віри в Бога відпав через гордість ангел Денниця (Досвітня зоря). Він зробився дияволом (наклепником), сатаною (супротивником) і багатьох обманутих ангелів повів за собою. З їх поміччю він і людей відвертає від Бога, бо себе протиставляє Йому, починаючи від первородного гріха Адама і Єви до сьогодення. За словами Федора Достоєвського, життя – це боротьба з дияволом, а поле боротьби – людські серця.

Ідолопоклонство проявляється у трьох основних видах: антропотеїзм, зоотеїзм, себеїзм. Обожнення людини – це антропотеїзм. Стародавні єгиптяни, римляни за богів мали своїх правителів. Сюди ж можна зарахувати і кумиропоклонство до зірок естради, спорту. Зоотеїзм – це обожнення тварин. Так, в індуїзмі священними є корови, слони, мавпи, щурі... До третього виду – себеїзму – належить поклоніння небесним світилам (сонце, місяць, зорі), природним стихіям (земля, вода, повітря, вогонь), явищам природи (блискавки, грім, землетрус). І в наш час високої освіти й культури є сотні мільйонів людей по цілому світі, що живуть у цих видах ідолопоклонства.

Ми можемо дивуватись цьому, вважаючи це пережитками минулого. Але при тому не добачаємо новітнього огидного лжепоклоніння поміж християнами. Ось вони, ці модерні ідоли.

1. Це культ тіла: надмірна турбота про його красу – пластичні операції, модні зачіски, засмага, косметика, вишукана їжа, одяг, прикраси, татуювання, проколювання (пірсинг).

2. Культ куріння, алкоголю, наркотиків. Це великі нечисті прибутки – заодно і зруйноване здоров’я, а то й життя. І не лише своє, а й інших.

3. Культ багатства. Гроші – це сучасний золотий телець, про якого згадується в Книзі Вихід. Замість істинного Бога люди поклоняються мамоні – божку багатства.

4. Культ сатани. Саме такий культ широко розповсюджується у світі. Бере в полон людські душі він через, здавалося б, безпечні, веселі та яскраві дні злих духів – хеловін, маскаради і їм подібне. А як наслідок – наруга над християнськими святинями, сімейні трагедії та людські жертви сатані.

Одним із відступлень од правдивої віри є марновірство, чи забобони. Це викривлене спрямування нашої віри. Марна віра – це приписування таємничої сили речам, яким ані Бог, ані Церква не дали такої сили і влади.

Неправдиві вірування супроводжували людство протягом усієї історії. Але в різні часи вони набували різних розмірів. Сьогодні це питання стоїть украй гостро, бо людські душі спорожніли у безвір’ї. Людська природа не терпить порожнечі. Там, де немає правдивої віри, з’являються її замінники. Забуваючи про Бога, люди вірують у що завгодно: нещасливі дні, високосні роки, числа, порожні відра, чорних котів, амулети (обереги), зливання воску, викачування яйцями, спалювання льону, лікування з таємними ритуалами, ворожіння (гороскопи, гадальні карти), чаклунство, «святі» листи, «святе» тісто. І це ще далеко не весь список. На все те Церква відповідає – гріх. «Не ворожіть», – написано в Книзі Левит. «Хто робить це, за ці мерзоти Господь Бог твій проганяє їх від лиця Свого», – застерігає Книга Второзаконня. Подібно й святитель Йоан Золотоустий проголошує: «Хто вірує у прикмети, той мислить справами сатанинськими, бо не якісь речі приносять нам нещастя, а гріховне життя. Як тільки народиться дитина, скільки можна побачити речей, вартих висміювання. Чи то ляльки, чи червона нитка, шпилька, тоді як нічого іншого не слід покладати на немовля, крім Животворчого Хреста». Тим часом сьогодні хрест, перемігши диявола, залишається зневаженим, а різноманітним речам довіряється безпека людини.

Деякі псевдохристиянські байки прийшли до нас із минулих століть і сьогодні ширяться містами і селами. Це так звані листи з неба, чи листи щастя. Вони бувають нібито з Єрусалима, Почаєва чи іншого місця, де є загальновідомі святині. Їх пропонують прочитати, наполягають увірувати в написане, переписати певну кількість разів, передати іншим і зберігати, як святиню, помічну на всі випадки життя. Так само поширюється «тісто бажань», яке має виконати всі найзаповітніші мрії. При цьому застерігається, що невиконання усієї інструкції призведе до біди. Як усе просто! Який легкий шлях до щастя, до спасіння! Клапоть паперу чи інша безглузда річ стають надією в руках задурманених, наївних людей. У багатьох оселях можна побачити різні обереги: підкови, віночки, вінички. На них серед квасолі та кукурудзи, що начебто захищають від лиха, можна помітити хрест або іконку. Але наявність цих, здавалося б, церковних речей не надають оберегам святості. Ті самі хрест, ікона набувають святості лише після освячення у храмі. Хоча продавці стверджують, що їхні обереги освячені. Але що спільного у світла з темрявою, а в християнських реліквій з ідольськими атрибутами?

2008 року виповнилося 1020 літ відколи рівноапостольний князь Володимир просвітив нашу землю Христовим ученням. Та язичництво не зникло, воно володіє багатьма людьми. Християнська Церква намагається всілякими способами навернути люд на шлях правдивої віри. Для цього використовують навіть дохристиянські атрибути, надаючи їм іншого значення та символіки. Так, зерно пшениці (кутя чи коливо) – це символ слів Божих, котрі Він засіває по всій землі, червоні крашанки – знамення Христової жертви і вічного життя тощо.

Використання молитви, хреста, ікон не гарантують того, що якесь дійство поза Церквою має Боже благословіння. Звичайно, завжди, коли виникають якісь сумніви, непорозуміння, краще порадитися зі своїм духівником. Христос застерігає, що судного дня Він не визнає тих, хто, прикриваючись Його Ім’ям, творив беззаконня, – зазначено в Євангелії від Матфея. Пророк Єремія застерігає від чаклування: «Не слухайте своїх пророків, віщунів, сновидців, чаклунів і волхвів, бо вони говорять неправду». «Злі духи тримають людину в омані, лестять їй, показуючи їй те, що вона сама хоче бачити», – так засуджує ворожіння блаженний Августин.

Підступи сатани такі різні, їх важко розпізнати. Апостол Павло в Другому посланні до коринфян свідчить, що сам диявол може вдати із себе світлого ангела і повести за собою. Зрозуміти це важко, а захиститись від цього ще важче. А в Посланні до галатів апостол пише: «...коли б навіть ми або ангел з неба став благовістити вам не те, що ми вам благовістили, нехай буде анафема».

Коли людина впадає у марновірство, забобони, тоді легко піддається спокусі демона. Він дає різні шкідливі для душі поради: перестати молитись, не ходити до храму, полишити богоугодне життя. Навіть священнослужителі, зокрема й монахи, піддавшись спокусі сатани, бува вважають, що це вони перебувають під впливом Святого Духа, і роблять дещо не так, як слід. Підтвердження цього є у житіях святих подвижників – апостола Йоана Богослова, преподобних Микити Печерського, Паїсія Великого та багатьох інших.

Кожен гріх – це зневага, образа і злочин проти величі та святості Творця. А до одного з найбільших гріхів належить ідолопоклонство. Тож нічого дивного, що Господь за це допускає на людей тяжкі кари, випробовує різними хворобами. А люди знову шукають помочі деінде, окрім Церкви. Адже існує багато молитов, богослужінь, таїнств, спрямованих на допомогу тим, хто прагне спасіння та вічного буття з Богом. Так, про таїнство Соборування, чи Оливоосвячення, говорить у Соборному посланні апостол Яків: «Коли хворіє хто, нехай покличе пресвітерів церкви і нехай вони помоляться над ним, помазавши його оливою в ім’я Господнє, і молитва віри спасе хворого і підніме його Господь, а коли гріхи вчинив, простяться йому». Згідно з канонами, віровідступники, ідолослужителі, марновірці підпадають під церковні заборони – епітимії. Це тимчасова заборона приймати Причастя, позбавлення священичого сану, відлучення від Церкви і подібне.

Можна почути таке: «Чому Бог покарав мене? Я ж нічого не зробив». Так, справді, – нічого. Не вклонивсь Господеві, щоб подякувати за все. Не ходив до храму на Богослужіння, щоб Його прославити. Пам’ятав про Нього, як про пса, даючи Йому те, що залишилося, що самому не потрібне або чого не шкода. А тепер плачеш, що Бог «забув» тебе. Можливо, це ти перший відвернувся від Нього? Намагаймося в нашому житті плекати віру в правдивого Бога. Позбавмось усього гріховного, усіх тих речей невірства, бо за нами наглядає всевидяче око Отця Небесного. Пам’ятаймо слова апостола Павла з Послання до римлян: «Тим, які люблять Бога, усе діє на добро».

Отож, вірмо у Всевишнього. Нехай медальйони і хрестики, які ми надягаємо, підносять наш розум до Нього, щоб ми могли сказати: «Якщо Господь зі мною, то хто проти мене?». Той, хто вірить у забобони, грішить, наділяючи всілякі речі силою, якої Бог їм не дав. Творець управляє світом! І ні що інше. Усе починається з нашого ставлення до Бога. Якщо Він значить для нас усе, то не богохульствуймо, не проклинаймо, з пошаною говорімо про Бога. Погляньмо на наше життя, на те, що ми маємо. За все це ми повинні бути Йому вдячні. Отож, звертаймось до Нього як до нашого щедрого, люблячого Отця. І не тільки тоді, коли нам біда, коли чогось потрібно. Не тільки, щоб сказати – «Подай, Господи». Звертаймось до Господа з любов’ю і вдячністю. А Він – Лікар душ і тіл наших – нехай буде нам невичерпним джерелом віри, надії і любові. Йому ж слава і влада навіки!

Волин. єпарх. відом.– 2010.– № 11–12 (72–73)

28 листопада 2010 р. Версія для друку
Аудіо

Радіопередача «Благо» 8 листопада 2015 року. Протоієрей Віктор Пушко – про євангельське читання неділі 22-ї після П’ятдесятниці (про багатого і Лазаря). Володимир Клименко – про великомученика Димитрія Солунського (8 листопада).

Скопіювати файл

Радіопередача «Благо» 1 листопада 2015 року. Священик Андрій Хромяк, викладач Волинської православної богословської академії, настоятель парафії Великомученика Юрія Переможця в с. Жабка Ківерецького деканату – про євангельське читання неділі 21-ї після П’ятдесятниці (притча про сіяча).

Скопіювати файл

25 жовтня 2015 р. Слово протоієрея Миколи Нецькара, декана кафедрального собору Святої Трійці, на врученні церковних нагород волонтерам, які допомагають військовослужбовцям у зоні АТО. Аудіо інформаційної служби єпархії.

Скопіювати файл

Усі аудіо