Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ЗАЛІКУВАТИ МОЛИТВОЮ
Київський Патріархат виступив за ексгумацію останків жертв Луцької тюрми й належне їх пошанування

Андрій ГНАТЮК

Розкопки, про які тривалий час забороняли навіть думати. Розкопки, що лоскочуть нерви кожному свідомому українцеві й очевидцям тих подій, яких лишилося зовсім мало. Розкопки, які дратують компартійних прихильників. Луцьк розкрив болючу рану своєї історії, аби залікувати її молитвою і добрим словом про невинно убієнних.

Розкопки на місцях розстрілу в Луцькій тюрмі кожним сантиметром підтверджують кривавий злочин енкаведистів, жорстокий злочин, від якого постраждали тисячі українців.

Розпочали їх із так званої третьої ями. Припускають, що сюди кидали поранених та добивали їх різним чином. Екскаватором зривають асфальт, а далі троє дослідників по міліметрах знімають ґрунт. На більш ніж метровій глибині натикаються на численні кістки. Це масові поховання жертв розстрілу. У цій ямі знайшли рештки щонайменше 281-ї людини. Археологи дійшли до майже 2-метрової глибини. Тепер останки досліджуватиме судмедекспертиза. Для цього їм знадобиться не менше місяця. А організатори розкопок проводять нові пошукові роботи...

У перші дні війни 1941 року енкаведисти розстріляли в Луцькій тюрмі, за різними даними, від 2 до 4 тисяч людей. 23 червня, як згадував очевидець Микола Куделя, об 11.30 «чорними круками влітають у тюрму розлючені енкаведисти і всіх в’язнів виганяють „с вещами“. Згодом подвір’я встелилося трупами, запливло червоною кров’ю». А декого навіки схоронили розчинені кров’ю води Стиру. Розстріл припинився, коли до тюрми прийшли німці й начальство змушене було відкрити камери. Усіх розстрілювачів, за словами очевидців, німці знищили.

Серед енкаведистів, згадував М. Куделя, були й такі, які співчували засудженим і дозволяли втікати. Тому декому пощастило вижити. Завдяки цим людям ми тепер знаємо правду про один із найбільших більшовицьких злочинів у нашому місті.

Ув’язненими в Луцькій тюрмі були переважно українські інтелігенти. І коли на нашу землю ступили німецькі війська, радянська влада злякалася, що 4 тисячі невільників можуть опинитися на свободі й протидіяти її ідеології. Тому було прийнято рішення усіх розстріляти.

За кілька днів, коли позиції німців у Луцьку зміцнилися, вони дозволили пройти до кривавих тюремних ям. Від Троїцького собору люди, чиїх родичів розстріляли, із більше ніж 70 священиками пройшли процесією до в’язниці. Там відправили панахиду і поклали вінки, розповідала Надія Кліщук. Але довго побути там не довелося, бо прийшла сила-силенна людей. Каже, німці ставились непогано, усе фотографували, але біля могили довго затримуватися не давали. Це була остання панахида на цьому місці до 1991 року.

За совєтів про розстріл в’язнів говорити заборонялося. Старші люди згадують: якщо часом у школі згадували про цей злочин, учителі одразу допитувалися, звідки про це відомо. Такі сім’ї трактувалися як неблагонадійні.

...Тюрма тут діяла до 1958 року. Після переобладнання у приміщенні до 1998-го розміщувалося музичне училище. Увесь цей час над неодспіваними душами лунала музика. Коли музучилище перейшло в іншу будівлю, ця залишилась пусткою.

У 60-х роках розстріл у Луцькій тюрмі завадив і археологічним роботам навколо замку, і в пошуках поховання князя Любарта. Уявіть собі: якби в радянські часи розкрили масові місця злочину, що і хто мав би пояснювати? До речі, Микола Куделя стверджував, що тоді останки розстріляних з однієї ями вивезла вантажівка в невідомому напрямку.

Лише національне піднесення і віяння свободи наприкінці 80-х дозволили, уперше за 60 років, вшанувати місце розстрілу. На одній із могил установили меморіальну плиту з написом про трагедію, а також хрест із терновим вінком. На іншій могилі розмістили дошки з іменами розстріляних. На місці трагедії почали щороку правили спільну панахиду православні, греко- і римо-католики.

Проте цього було мало. Про в’язнів згадували раз на рік. Хіба що хто персонально подавав заупокійні записки в храмах за своїх родичів. Душі розстріляних волали про молитовну допомогу. Її почув тодішній настоятель парафії Святителя Феодосія Чернігівського протоієрей Богдан Гринів. Про розстріл знав не з чуток, а безпосередньо від засуджених. Тому став клопотати про належне вшанування святого місця. Тривалі походи з кабінету в кабінет увінчалися успіхом. 25 вересня 2001 року на цьому місці засновано монастир Різдва Христового. Для облаштування церкви виділили три невеликі кімнати. Перша Літургія відбулася 18 грудня 2001 року. Що дуже символічно – у переддень святого Миколая Чудотворця, покровителя Луцька. Після того Літургія тут не припинялася. Не припинялася й панахида за невинно убієнних.

– Мене мучило, що тільки раз на рік моляться над тими останками мучеників Волинської землі. Хотілося, аби щодня там відбувалася молитва, щоб їх імена були вписані в життя нашої держави, – розповідає отець Богдан.

Він один із перших порушив питання про створення усипальниці для всіх, хто загинув під цими мурами. А отже, про необхідність розкопок у всіх місцях розстрілу. Був задум створити відповідний музей, а в монастирі почали вести літопис. У цьому його підтримувала вся громада і в’язні усіх років.

Утілити довгожданну мрію багатьох лучан вдалося лише 2009 року. За ініціативи Волинської духовної консисторії, міського голови Богдана Шиби і начальника міського департаменту культури та історичної спадщини, історика Сергія Годлевського львівське підприємство «Доля» розпочало ексгумацію останків.

Археологи констатують: трупи скидали один на одного. Хто ще подавав ознаки життя, добивали. Не виключено, що когось закопали живцем.

– Було одночасно захоронено велику кількість людей, а отже, ми можемо говорити про розстріл чи про інший спосіб масового знищення. Дивлячись на черепи, бачимо: лежали тут молоді люди. Зуби всі, цілі, здорові, тому припускаємо, що розстріляним було менше 30 років, - говорить ексгуматор, заступник директора комунального підприємства «Доля» Володимир Харчук.

Для керівника розкопок Сергія Годлевського дістати останки і домогтися належного їх пошанування – заповітна мрія.

– Серед розстріляних, – каже, – були члени «Просвіти», члени «Рідної хати», організації УНАКОР – Український національний козацький рух. І разом з тим переважна більшість цих членів були в Організації українських націоналістів. Є тут члени так званої справи – це, швидше, робоча назва – «Розстріляна Луцька українська гімназія».

До місця розкопок уже сходяться ті, чиї родичі упокоїлися в цих ямах. За різними переказами, таких ям чотири або п’ять.

Намісник Замкового монастиря Архангелів – така нинішня назва обителі – ігумен Святополк (Канюка) розповідає, що тут планують зробити загальний саркофаг, і всі останки будуть належно зберігатися.

Створення на цьому місці монастиря – то здійснення довгожданної мрії тих, хто воскрес із-під уламків і трупів, кого не покидала віра, що через багато літ це місце буде належно вшановане нащадками. Колись то була їх тюрма, тепер це – їхній храм.

Волин. єпарх. відом.– 2009.– № 9 (58)