Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

І ДУШЕЮ, І ТІЛОМ...

Інна ЧЕРНЕНКО,
членкиня Православного молодіжного братства Преподобного Миколи Святоші, князя Луцького

Молода душа мріє радіти, насолоджуватись життям, відпочивати. Але як це робити по-православному? Хлопці й дівчата з усієї України вміють поєднувати відпочинок і християнство. Побувати на Всеукраїнському православному таборі в Пляшеві вдалося і нашій молоді. Православне молодіжне братство Преподобного Миколи Святоші, князя Луцького, було частиною християнської родини.

Де вона, свобода?

Концерти просто неба, фестивалі, рок-музика, байкери, нічні клуби, «круті» друзі... Життя навколо вирує. Воно, неначе цунамі, накочується, захоплює і вже не відпускає. Здається, ще хвилину тому ти відчував тверду опору, мав свої прагнення, мрії, думки, та проходить якась мить, зовсім непомітна, – і те, на чому ти стояв, руйнується, змивається потужною стихією. І тепер не ти керуєш – керують тобою. На жаль, люди не вміють або не наважуються робити власні кроки, жити своїм життям. Легше йти за прагненнями юрби, за настроями натовпу. Тоді ти такий, як усі: тебе поважають, з тобою вітаються, тобі потискають руку, тебе мають за свого. Але совість, що каже вона? Та, зрештою, хіба її запитують?.. Їй закривають рота алкоголем, її душать нікотином, її перекрикують шаленою музикою.

Але так не хочеться жити, не хочеться завжди носити ярмо, не хочеться бути залежним. Мріється про справжню свободу, коли ти не є безликою частиною натовпу, а свідомою особистістю. Насправді, кожному хочеться бути вільним, але не кожен наважується на протест. Страх бути зневаженим, відкинутим; страх, що тебе назвуть «білою вороною», що у тебе не буде друзів, що ти не будеш «крутим», – не дає тобі вирватись, приглушує всі твої таємні поривання. Та поки ти інертно ідеш за всіма, довкола тебе вже віднаходяться ті сміливці, які здобувають свободу, інше життя.

Християнська родина

Яскравим і голосним прикладом таких є православна молодь, яка заявила про себе всеукраїнським табором у Пляшеві під Берестечком. Ні, це була не групка людей, не маленьке коло друзів, а ціла християнська родина – близько 150-ти чоловік! Хлопці й дівчата, поєднані спільною вірою, поглядами, цілями, вирішили відпочити разом. Чим особливий такий відпочинок, що в ньому вражаючого? Тим, що він приносив подвійне задоволення: для тіла і для душі. Сосновий ліс прекрасно відновлював фізичні сили: постійне перебування на свіжому й чистому повітрі, купання в річці, ранкова руханка, смачна й ситна їжа. Що ж стосується душі, то відпочинком для неї була атмосфера людських взаємин. Співчуття, дружність, теплота, увага, розуміння – те, що відчувалось від навколишніх. Прожити цілий тиждень у таких умовах і серед таких людей було чимось незбагненним! Мабуть, дещо схожими є відчуття риби, якій вдалося вислизнути з людських рук і нарешті потрапити в звичну атмосферу.

...Ніч уже позаду і, відчувши свободу, грайливі промінці чимдуж намагаються просковзнути крізь щілинки наметів. Ці маленькі будиночки займають майже цілу галявину! Спляче містечко невдоволено розплющує очі, адже чийсь дзвінкий голос подає сигнал у гучномовець. Та що вдієш! Такі правила табору. І ось галявина починає оживати: хтось вмивається, хтось лише протирає очі, а хтось уже й готовий розім’яти м’язи. Когось доводиться підганяти, адже важливо, щоб кожна дія виконувалася згідно зі встановленим розпорядком. Збадьорені, повні сил та енергії, молоді християни не забувають і про молитву, якій відведена особлива роль. Підкріпившись духовним хлібом, хлопці й дівчата підходять і за хлібом буквальним. А тут утриматись від похвали просто неможливо: польова кухня неперевершена! Тому й не дивно, що після такого сніданку кожен готовий був провести час якомога цікавіше й насиченіше. Нудьгувати молоді не доводилося: рухливі та інтелектуальні ігри; походи до козацьких хрестів, де відбувалася спільна молитва за душі відважних українців; екскурсії до місцевого Свято-Георгіївського чоловічого монастиря. А ще змушували задуматися слова архієреїв Нестора, Йоана та ієромонаха Марка. Лекції, проведені цими духовними керманичами, стосувалися різних тем православ’я. Раділа молода душа, дослухаючись до порад пастирів, адже є і сьогодні ті провідники духовності, Церкви.

«Господи Боже наш, все, у чому я згрішив сьогодні, словом, ділом чи думкою, Ти, як Благий і Чоловіколюбний, прости мені, мирний і безтурботний сон подай мені...», – шепотіло кожне серце, шепотів ліс. Саме так, вечірньою молитвою закінчувала християнська родина прожитий день. Бажаючі йшли відпочивати, інші залишались біля вечірньої ватри на спілкування. А найстійкіші та найвитриваліші вартували цілу ніч, читаючи Псалтир. Молода і спрагла духовності душа не відомо звідки черпала життєдайну силу. А молитва все вище й вище, наче іскорки полум’я, зринала вгору, до самого Бога, Який споглядав звідти тисячами зірочок.

Наші в таборі

Сподобилися бути частинкою християнської родини юнаки й дівчата з Луцька, які представляли Братство Преподобного Миколи Святоші, князя Луцького. Судячи з їхніх вражень, поїздка не була марною: і відпочили, і попрацювали на славу Божу. А праці вистачало! Адже таборове життя потребує людей вмілих, витривалих, комунікативних. Довелося побувати в ролі як трудівників, так і організаторів. Кожен вклав свою лепту в життєдіяльність табору. Цікавою була система поділу на курені по 8–10 чоловік. Кожну групу таких людей необхідно було доручити вмілому організаторові, дбайливому та дисциплінованому керівникові. Такі обов’язки зважились на себе взяти луцькі братчики: Сергій, Олег та Ольга. За привезення води до табору (чи не найважливішої справи) відповідав Максим. Ігоря знали як фотографа-любителя, тобто людину, яка мріє зафіксувати кожну цікаву людину, подію чи природне явище. А братчики Сашко, Інна та Наталя залюбки досліджували місцевість, знайомилися з новими людьми і допомагали в таборі. А всім відомий Павло, улюбленою справою якого є дзвонарство, проявив себе ще й у ролі бунчужного (завгоспа). Любов до дзвону йому довелося замінити так званою, любов’ю до гучномовця, який допомагав йому віддавати накази та розпорядження. Тобто про безтурботний відпочинок годі було говорити! Хоча молоду душу подібний досвід лише збудовує. Бо ж праця з православною молоддю є своєрідним служінням Церкві, а отже і Богові.

А сфера цього служіння, тобто молодіжного, вкрай актуальна сьогодні. Особливо це усвідомлюєш, стикаючись з ситуаціями, які говорять самі за себе. Можливо, не раз доводилося відчувати неабиякий дискомфорт у храмі, коли красу вечірніх піснеспівів намагається заглушити гупання барабанів і дзижчання гітар за стінами. У такі моменти розумієш – світ «відривається» по-іншому. І якби не такі яскраві свідчення, як всеукраїнський православний молодіжний табір у Пляшеві, майбутнє Церкви виглядало б дуже непевним. Хотілося б, справді, наголосити на значимості подібних заходів. І, навпаки, було б дуже прикро, якби для когось це були лише звичайні виїзди на природу, молодіжні відпочинки або розваги на свіжому повітрі. Ні, для свідомих людей такі заходи є, перш за все, доказом життя Православ’я, надією на майбутнє Церкви.

Волин. єпарх. відом.– 2006.– № 9 (22)