Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

З’ЯВА ПЕРШОЇ ЛЮДИНИ
«І створив Господь Бог людину з пороху земного, і вдихнув у лице її дихання життя, і стала людина душею живою» (Бут. 2:7)

«І створив Господь Бог людину з пороху земного...». Факт створення людини вже згадувався раніше (Бут. 1:27) в історії творення світу, але саме тільки згадувався у цій спільній історії вселенної, як складова частина. Тут же він докладно передається у вигляді особливого, самостійного предмета розповіді. «Згадавши на початку II гл. про те, що було вже сказано, пророк-боговидець Мойсей широко викладає те, що не було договорено», пише преподобний Єфрем Сирін.

Сама думка про створення людини, власне, зовнішньої оболонки людини, її тіла, із землі, «з пороху земного» спільна багатьом місцям як старозавітного, так і новозавітного Священного Писання (Бут. 3:19, 18:27; Іов. 10:9; 25:6; Пс. 29:10, 102:14, 118:73, 138:14–16; Еккл. 3:20, 12:7; Сир. 17:1; 1 Кор. 15: 47–49; 2 Кор. 5:1–4 та ін.). У створенні тіла людини із земного пороху вкладено ідею про спорідненість людини зі всією видимою природою, найближчим чином – із тваринним світом, що виник за велінням Творця з тієї ж самої землі (Бут. 1:24). З іншого боку, в ознаці матеріальності фізичної тілесної природи людини дано думку про її руйнування, смертність. Усе це, за словами святителя Йоана Золотоустого, – прекрасний моральний урок смиренності: «Щоб у самому образі нашого творіння викласти нам постійний урок не мріяти про себе вище міри, для цього Мойсей і розповідає про все з такою ретельністю і говорить: “Створив Господь Бог людину з пороху земного“».

«…І вдихнув у лице її дихання життя...». Як попереднє створення тіла людини із землі, так і це одухотворення її Богом не можна розуміти в грубо чуттєвому сенсі – у тому вигляді, що спочатку Бог нібито виліпив із глини фігуру людини, а потім узяв її в руки і дмухнув на неї. Усі подібні місця, за порадою блаженного Феодорита, потрібно тлумачити богопристойно, тобто згідно з величчю, святістю і духовністю Бога. Зокрема, і це місце належить пояснити так, що зовнішній вигляд людини виник із землі (матерії) за творчим словом Усемогутнього. Ідея, що лежить в основі всієї біблійної розповіді про створення Людини, полягає в намірі поставити людину як зв’язок двох світів – світу видимого, фізичного та невидимого, духовного, і представити її як царя природи й образ Самого Бога на землі, й утвердити істину безсмертя людської душі. Мова ж, якою виражена така абстрактно-піднесена ідея, – це мова о’бразів і картин, якою в подібних випадках тільки й мислило древнє людство. Сама ж думка про те, що людина причасна до Божественного життя, має паралелі в інших місцях Святого Писання (Іов. 33:4; Еккл. 12:7; Діян. 17:25 та ін.).

«...І стала людина душею живою». За словом св. Єфрема Сиріна, тварини при створенні отримували разом із тілами і душі. Людину ж Бог ушанував куди більше: по-перше, тим, що створив її, як сказано, Своєю рукою, вдихнув у неї душу, дав їй владу над земним раєм і над усім, що поза раєм, наділив її славою і дав їй дар слова, розум і відання Божества, тобто не просто душу, а дух.

З’єднання вищого Божественного начала («дихання Божого») з нижчим матеріальним («порохом від землі») дало в результаті людину як живу душу, тобто як свідому особистість, обдаровану розумом і свобідною волею. Але разом з тим людина, ця «жива душа», нескінченно відрізняється від Бога, Який є «животворчий Дух» (1 Кор. 15:45) і відноситься до нього, як бліда копія – до незрівнянного оригіналу.

Не розумієте деяких місць у Святому Письмі? Бажаєте ґрунтовних пояснень окремих цитат із Біблії? Звертайтесь до редакції «Волинських єпархіальних відомостей»