Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ЗНЕВАГА ЧИ ПОШАНА?
«На третій день було весілля в Кані Галилейській, і Мати Ісусова була там. Був також запрошений на весілля Ісус з учениками Його. Коли не вистачило вина, Мати Ісуса каже Йому: “Вина не мають”. Ісус говорить Їй: “Що Мені і Тобі, Жоно? Ще не прийшов час Мій”» (Ін. 2:1–4)

Наш читач запитує, чи не вчувається певна зневага у словах Спасителя, звернених до Матері? Чи, може, це неточний переклад?

Щоб добре розуміти Біблію, її мову, православні християни повинні звертатися до Святого Передання – духовної спадщини, яка залишена нам від отців та вчителів Церкви. Вони як ніхто інші, просвічені Духом, правильно тлумачили Святе Писання. У багатьох людей, читаючи Євангеліє від Іоана, у діалозі, який відбувся на весіллі в Кані Галилейській між Ісусом і Богородицею, відчувається «зневага» Христа щодо Матері. Чи так це? Що Ісус сказав цими словами? 

Продовжуючи розповідь про події, що відбулися після навернення Нафанаїла, євангеліст Іоан говорить: «На третій день було весілля в Кані Галилейській» (Ін. 2:1). Кана – це невелике містечко, неподалік Назарета, батьківщина Нафанаїла. Отже, на шлюб були запрошені також Ісус та ученики Його. Але як Він був запрошений? Як звичайна Людина, як знайомий, чи як оголошений Іоаном Спаситель? З подальшої розповіді можна зробити висновок: тим, які перебували на шлюбному бенкеті, ще не було відомо урочисте свідчення Іоана Хрестителя про Ісуса. І тому, треба думати, Ісус був запрошений як звичайна Людина, як знайомий, лише за звичаєм гостинності.

Сім’я, яка святкувала весілля, була з небагатих, бо не мала запасу вина на випадок продовження учти. Помітивши це, Матір Ісуса говорить Йому: «Вина не мають» (Ін. 2:3). Пресвята Діва сподівалася, що Її Божественний Син виведе бідних господарів зі скрутного становища. Але чому Вона розраховувала на Його чудотворну силу, коли Він доти не зробив жодного чуда і жив як проста Людина, будучи чужий лише гріху? Вона знала про призначення Свого Сина, Вона знала, що Його зачаття і народження було надприродним і що все Його життя було під особливою охороною Бога. Зберігаючи все це у серці Своєму (Лк. 2:19) і не відкриваючи нікому цієї таємниці, Вона не сумнівалася, що настане час, коли Її Син виступить як Месія-Христос, тому цілком віддалася волі Божій і спокійно чекала настання цього часу. 

Але ось Вона довідалася, що новий пророк Іоан проголосив швидке пришестя Спасителя, що він відмовлявся хрестити Її Сина, вважаючи себе негідним, що всенародно засвідчив – при Його Хрещенні бачив, як сходив на Нього Дух Святий і чув голос із неба: «Це є Син Мій Улюблений, в Ньому Моє благовоління» (Мф. 3:17). Богоматір зрозуміла: вже настає очікуваний час. Перша після таких подій зустріч із Сином, розчулення перед Ним, радість, що час настає, бідність господарів шлюбного бенкету і щире співчуття їм – усе це спонукало Пресвяту Діву звернутися до Свого Сина з неприхованою впевненістю, що Він допоможе, що Він звершить чудо.

«Що Мені і Тобі, Жоно? Ще не прийшов час Мій», – так відповів Ісус Своїй Матері. Слово жона вживалося у євреїв та інших народів Сходу навіть і тоді, коли зверталися до матері, і воно вважалося цілком шанобливим. Так само назвав Ісус Свою Матір, коли в страшних муках на хресті доручав Її піклуванню улюбленого учня: «Жоно! Це – син Твій» (Ін. 19:26), – коли виявив до Неї особливу дбайливість, особливу любов.

У тій відповіді Сама Діва чула не докір, не відмову, інакше не веліла б служителям: «Що скаже Він вам, те зробіть». Тобто Христос таки послухав Матір.

Із цього пояснення можемо зрозуміти, що Ісус аж ніяк не хотів образити чи принизити Богородицю. Тут справа лише в особливості давнього слововживання і буквальному перекладі.