Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

Викриття прабатьків

«І розкрилися очі у них обох, і пізнали вони, що нагі, і зшили вони фігове листя, і зробили собі оперезання. І почули голос Господа Бога, Який ходив по раю під час прохолоди дня; і сховався Адам і жінка його від лиця Господа Бога між деревами раю. І покликав Господь Бог Адама і сказав йому: [Адаме], де ти? Він сказав: почув я голос Твій у раю, і злякався, тому що я нагий, і сховався. І сказав [Бог]: хто сказав тобі, що ти нагий? Чи не їв ти від дерева, з якого Я заборонив тобі їсти? Адам сказав: жінка, яку Ти мені дав, вона дала мені від дерева, і я їв. І сказав Господь Бог жінці: що це ти зробила? Жінка сказала: змій спокусив мене, і я їла» (Бут. 3:7–13)

«І розкрилися очі у них обох…». Таким чином, передбачення спокусника збулося, – але замість відчуття достатку і радості, падіння відкрило лише скорботу і неспокій.

«…І пізнали вони, що нагі…». Оскільки раніше нагота служила синонімом дитячої невинності й чистоти перших людей (Бут. 2:25), остільки тепер її болісне відчуття стало переможним знаком грубої чуттєвості, гріха (Рим. 6:12–14, 7:4, 8; Кол. 3:5). «Зовнішнє око, – за глибокодумним висловом Орігена, – відкрилося після того як закрилося духовне».

«…І зшили вони фігове листя, і зробили собі оперезання». Таким, за свідченням Біблії, був перший одяг людства. І це перебуває у повній відповідності з універсальною традицією давнини, з історією людської культури.

«І почули голос Господа Бога, Який ходив по раю…». Очевидно, тут ідеться про одне з тих богоявлень, якими характеризується первісна епоха – час особливої близькості й безпосередніх відносин Бога з людиною. Що стосується самого характеру цього богоявлення, то, судячи з опису, воно мало доступний зовнішнім почуттям, а отже, і конкретний характер, що підтверджується і всім подальшим контекстом. У цьому ж утверджують нас аналогічні вирази Біблії (Лев. 26:12; Втор. 23:14–15; 2 Цар. 5:24; Вих. 9:23; Іов. 37:4–5, Пс. 29:3 та ін.).

«…Під час прохолоди дня…». Або, за ближчим до єврейського тексту перекладом, – «у віянні, у вечорі дня». Одні бачать тут вказівку на час богоявлення – саме на вечірню прохолоду, інші – на його образ (Іов. 38:1), тобто на велелюбну готовність Господа простити впалих прабатьків у разі їхнього щирого каяття.

«…І сховався Адам і жінка його від лиця Господа Бога між деревами раю». Страх хворої совісті впалих людей, які втратили свою невинність і чистоту, настільки захмарив їхні розумові здібності, що вони думали сховатися від Всевидючого і Всюдисущого (Єрем. 21:14; Ам. 9:3), шукаючи в своєму наївному засліпленні притулку від Нього під листям дерев раю.

«І покликав Господь Бог Адама і сказав йому: [Адаме], де ти?». У цьому питанні аж ніяк не виявляється незнання, а чується лише заклик божественної любові, зверненої до грішника для його покаяння. За тлумаченням святого Амвросія Медіоланського, Бог запитує Адама не стільки про те, у якому місці, скільки про те, в якому стані вони знаходяться.

«Він сказав: почув я голос Твій у раю, і злякався, тому що я нагий, і сховався». Замість щирого і чистосердечного розкаяння, Адам вдається до самовиправдання, чим, звичайно, тільки підсилює тягар провини.

«І сказав [Бог]: хто сказав тобі, що ти нагий? Чи не їв ти від дерева, з якого Я заборонив тобі їсти?». Божественне милосердя невимовне: ніби йдучи назустріч удаваній сором’язливості і гріховній відсталості людини, Бог сам імовірно називає його вину; останньому залишалося тільки, подібно до блудного сина євангельської притчі, з глибини засмученого серця вигукнути: «Я згрішив перед небом і перед тобою і вже недостойний зватися сином твоїм» (Лк.15:21). Але людина, через дію гріха, виявилася нездатна цим безпосереднім покаянням піднятися від свого падіння.

«Адам сказав: жінка, яку Ти мені дав, вона дала мені від дерева, і я їв». Замість належного покаяння, Адам дозволяє собі грубе самовиправдання, у якому дерзає навіть ніби докоряти Богу за дарування йому того, що колись він вважав бажаним для себе благом (Бут. 2:18).

«Жінка сказала: змій спокусив мене, і я їла». У відповіді дружини хоча і не заперечується сам факт порушення заповіді, але перекладається відповідальність за нього, і переноситься на іншого. Це самовиправдання впалих прабатьків – дуже характерна риса всіх затятих грішників, що свідчить про їхнє моральне огрубіння.