Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

Братовбивство

«І сказав Каїн Авелю, брату своєму: [підемо в поле]. І коли вони були в полі, повстав Каїн на Авеля, брата свого, й убив його. І сказав Господь [Бог] Каїнові: де Авель, брат твій? Він сказав: не знаю; хіба я сторож братові своєму? І сказав [Господь]: що ти зробив? Голос крови брата твого волає до Мене від землі; і нині проклятий ти від землі, що розкрила вуста свої прийняти кров брата твого від руки твоєї; коли ти будеш обробляти землю, вона не стане більш давати сили своєї для тебе; ти будеш вигнанцем і мандрівцем на землі» (Бут. 4: 8–12).

«І сказав Каїн Авелю, брату своєму: [підемо в поле]. І коли вони були в полі, повстав Каїн на Авеля, брата свого, й убив його».

Як сама смерть, з’явившись у світі проявом гріха, була актом насильства і руйнування боговстановленого порядку, так і перший досвід цієї смерті був типовим вираженням усіх цих її властивостей. Древньохристиянська традиція, заснована на словах Ісуса Христа (Мф. 23:31–35; Лк. 11: 49–51; Євр. 12:24), зберегла пам’ять про Авеля як про першого праведника. Це було першим проявом наперед сповіщеної Богом ворожнечі між Сім’ям Жони й сім’ям змія, що проходить через усю історію людства, як це прекрасно показує і Йоан Богослов в одному з послань (1 Ін . 3:10–12).

«І сказав Господь [Бог] Каїнові: де Авель, брат твій? Він сказав: не знаю; хіба я сторож братові своєму?»

Як і у випадку суду над впалими прабатьками (Бут. 3:9), суд над їхнім злочинним сином милосердний Бог починає з призову до каяття. Своїм питанням Господь хоче пробудити совість братовбивці, викликати його на щиросерде покаяння і на прохання про помилування. Але Каїн був у зовсім протилежному настрої: із завзятістю загрубілого грішника він не тільки утверджується у злочині, але й дає зухвалу відповідь Богу, ніби навіть звинувачуючи Його за «настільки недоречне запитання».

«І сказав [Господь]: що ти зробив? Голос крови брата твого волає до Мене від землі…».

Оскільки Каїн не виявив готовності принести покаяння і прийняти помилування, то Бог приступає, нарешті, до його засудження, в якому проявляє Своє всезнання, всемогутність, правосуддя і милосердя.

«Голос крови брата твого волає до Мене від землі» – це досить уживане в Біблії позначення важких злочинів, що залишаються через незнання або нехтування безкарними у людей, але які знаходять відплату у Бога (Бут. 18: 20–21; 19:13; Вих. 3:9; Іов. 24:12; Як. 5:4; Євр. 5:7). «Кров Авеля волає, тобто вимагає помсти» (Одкр. 6:9–10), вона волає від землі самою дією руйнування, яке, за порядком природи, порушує проти себе інші руйнівні сили, і крик її доходить аж до Бога, бо Авель і після смерті говорить вірою (Євр. 11:4), – писав митрополит Філарет (Дроздов).

У тому, що цей крик досягає неба, помічається образне вираження думки про Божественне всезнання, яке проявляється тим, що чутно вигуки й там, де людина намагається покрити все глухим мовчанням.

«…І нині проклятий ти від землі, що розкрила вуста свої прийняти кров брата твого від руки твоєї…».

Тут ми маємо перший приклад Божого прокляття, спрямованого безпосередньо на людину. При засудженні, наприклад, Адама проклиналися тільки диявол і земля (Бут. 3:17), остання через людину (Бут. 3:17); тепер же сама земля, залита кров’ю невинного страждальця, перетворюється на знаряддя покарання для вбивці, позбавляючи його своїх природних дарів (Лев. 18:28; Іов 31:38–40; Втор. 28:39–42).

«…Коли ти будеш обробляти землю, вона не стане більш давати сили своєї для тебе; ти будеш вигнанцем і мандрівцем на землі».

«Ці останні слова, – за справедливим зауваженням митр. Філарета (Дроздова), – сказано, здається, для загадкового пояснення знамення, покладеного на Каїна (15 ст.). А це підтверджується ясними словами самого Каїна, який у Божому покаранні знаходить вигнання від лиця землі (14 ст.)». Оскільки земля служить для людини одночасно і джерелом їжі, і місцем житла, то й прокляття від неї має, відповідно до цього, два види: воно складається в безплідді ґрунту і в бездомному мандруванні землею. І дійсно, на прикладі Каїна ми бачимо наочне підтвердження відомої думки Премудрого: «Нечестивий біжить, коли ніхто не женеться за ним…» (Притч. 28:1).