Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ТІЛЬКИ ДЛЯ ЖІНОК
Світський погляд на життя монастиря зсередини

Юлія СПІРІНА,
завідувачка видавничого відділу єпархії «Ключі»

Ззовні темно-сіра, непривітна о цій порі року будівля, сувора під хмарним небом, вразила внутрішньою світлістю: сяюча підлога, білі стіни і склепінчаста стеля, білі мереживні фіранки на вікнах і зелень на підвіконнях. Над цим усім – ікони: Ісуса Христа, Божої Матері, святих отців. Панує тиша, запах чистоти і ладану. Це – жіночий монастир Різдва Христового у Володимирі. І вкотре подумалося: так само монашество ззовні здається суворим, темним і похмурим, маючи всередині світлу, чисту і благодатну душу. Треба тільки вгледітись і побачити.

Помешкання

Історична споруда, пам’ятка архітектури (1718–1766 роки), праворуч від Собору Різдва Христового. Кілька літ тому вона мала величезні тріщини в стінах, однак, завдячуючи зусиллям ігумені Марії (Ігнатенко), руйнацію зупинено, відремонтовано два крила будівлі (а є ще і третє). В одному з них розміщено домову церкву Успіння Пресвятої Богородиці, келії сестер, послушницьку келію (кімната для гостей), у другому – кухня, приймальня ігумені, келії.

Домова церква різко відрізняється від пишних храмів, до яких ми зазвичай ходимо. Світла (вікна з трьох сторін), простора, з ніжно-зеленими стінами і високою білою стелею, вона водночас строга і затишна. На стінах та аналоях – ікони. Невеликі, вони підкреслюють враження простору й об’єму. І – самі лише живі квіти, подаровані Богу від серця зі щирою монашою молитвою.

На другий поверх дістаємося дубовими сходами, яким 240 (!) років – вони пам’ятають чи не всю історію монастиря. Відсутність штукатурки на стінах і склепіннях додає величності й суворості коридорам і келіям.

Не можу не сказати про підземну церкву, що під собором. Кругла (точніше, у формі квітки з пелюстками), вона має стелі заввишки до 4,2 метра і ніші для молитви монахів по периметру (колись монастир був чоловічим). Вівтарна частина являє собою триярусні гробівниці, в яких кілька літ тому ще покоїлися останки монахів у вцілілих гробах. На жаль, – каже матінка Марія, – влада вкотре проявила свою сутність, вивізши домовини у невідомому напрямку, не пояснюючи причин. Посередині круглої церкви розміщується кругла ж сповідальня до стелі (має два входи), на якій, власне, стоїть собор. Церква в аварійному стані, тому доступ для відвідувачів туди закритий.

Розклад

День у монастирі починається о 7-й годині ранку з молитовного правила, яке, подібно до щоденного ранішнього вмивання, очищає душу й дає спокій і смирення на увесь день.

Легкий сніданок, після якого надходить час послухів (виконання завдань для кожної із монахинь). Найчастіше це господарські справи: прибирання, готування їжі, праця на городах, шиття одягу (нині ж довге не купити), прання, догляд за тваринами, серед яких – декоративний кролик, із яким бавляться і діти, і дорослі.

У недільні та святкові дні для насельниць послухи інші: стояти зі скринькою для збору пожертв, у кіоску з іконами та літературою, співати у хорі тощо. Матінка ігуменя в неділі має такі справи: відвідати своїх духовних дітей, відправити молебні чи акафісти – і не тільки за тих, хто про це просить, а й за тих, хто потребує того найбільше. Звичайно ж, треба й вислухати всіх співрозмовників.

Обід у монастирі – не стільки їжа, скільки спілкування: час, який монахині проводять разом за бесідою.

По обіді знову виконуються послухи, а завершується день приготуванням домової церкви до наступного дня і вечірніми молитвами.

Сенс

Найголовніше питання, яке болісно просилося назовні: «Для чого? Для чого Ви пішли до монастиря, бо ж до монастиря не йдуть ВІД чогось, а ДО чогось?» І дивовижно щира, проста і величезна у своїй вірі відповідь: «Щоб славити Бога і дякувати Йому до кінця днів за всі блага, даровані Ним у цьому житті». І ще: «Я хочу бути в Раю, але не біля воріт, а якомога ближче до Нього»...

Труднощі й радощі

– Йдучи до монастиря, людина зрікається усього світу заради Бога і дає три обітниці: довічної чистоти, тобто цноти, добровільної вбогості (нестяжання) та досконалого послуху. Найважче, – говорить матінка Марія, – виконувати третю обітницю, яку даєш під час постригу: послуху. Надзвичайно трудно відмовитися від власної волі і бажань. У монастирі усе відбувається виключно з благословення настоятельки монастиря.

– Для жінки, яка приймає постриг, є додаткова складність – змиритися з тим, що ти ніколи не матимеш власних дітей. Тому так мало жіночих монастирів... Але і нагорода на Небі більша, – продовжує черниця.

– Серце і душа радіють, коли бачу, як мої духовні сестри йдуть до церкви при всякій потребі – припасти на колінця, прикластися до ікони, помолитися – і виходять уже заспокоєні, умиротворені.

– Люди до нас приходять зі своїми бідами і проблемами. Відправляємо молебні, служимо акафісти – і Господь допомагає, виводить зі скрути. Допомагають і наші постійні помічники Олег, Тетяна, Віра – хто ділом, хто словом і підтримкою. Велика подяка їм, без них було б складніше, – каже настоятелька.

Відвідувачі

Сюди приїздять різні люди. За визначенням ігумені, паломники поділяються на туристів і прочан. Туристи приїхали, пробіглися монастирем, подивилися, купили буклети та іконки і побігли далі. Прочани ж привозять кожен свій біль і, найчастіше, залишають його тут, з Божою поміччю.

– Якщо є у жінки внутрішня потреба, у нас можна залишитися гостею, пожити протягом місяця: жінкам, дівчатам, дівчаткам від 12 років. Запрошуємо усіх, усіх приймаємо. Та витримують далеко не всі – хто два дні, хто два тижні. Але того достатньо людині, щоб розібратися в собі. Йдучи з монастиря, наші гості уже інакше дивляться на світ, на себе, свої справи. Хтось пізнає Бога глибше... Ми чекаємо на прочанок – можливо, котрась із них стане нашою сестрою і служитиме Господу разом з нами, – закінчує тему ігуменя. – Наша адреса: м. Володимир-Волинський, вул. Миколаївська, 14: телефон (03342) 3-87-30.

* * *

Повертаюсь додому, у звичну суєту. Враження таке, що покинула джерело світла, чистоти і правди – Самого Бога. Тепер знаю, що Він таки перебуває у Володимирському жіночому монастирі Різдва Христового.

Волин. єпарх. відом.– 2009.– № 3 (52)