Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ПОМОЖІМО АРХІСТРАТИГОВІ!
Михайлівська парафія Омельно відзначає 230-річчя храму. Чи посприяє ювілей духовному піднесенню громади та відродженню унікальної церкви?

Володимир СТУД

Здаля видно, що храм Архістратига Михаїла в селі Омельно Ківерцівського деканату – не простенька культова споруда. Побудований 1776 року в традиційному народному стилі на кам’яному фундаменті і обшальований у XIX ст., він є свідченням високого рівня української дерев’яної архітектури. Характерний для Волині голубий колір високих стін, стрункі лінії вертикальної оббивки, восьмигранна баня, увінчана голівкою, крутий дах – усе сприяє надзвичайному враженню піднесення будівлі над мирським світом. У перерізі являє собою тричастинну однокупольну церкву з прибудованими східним і західним зрубами. Органічно висотне розкриття інтер’єру в омельнянській святині відзначається в довіднику «Пам’ятники містобудування і архітектури УРСР». В ансамблі з храмом розташована дерев’яна, з шатровим завершенням із маківкою дзвіниця.

На жаль, немає тут таблички із зазначенням часу спорудження (це був період унії) та застереженням, що пам’ятка оберігається державою, цим нагадуючи владі про обов’язок піклуватися нею.

Наскільки «дбайливою» була радянська система, говорять факти: церкву зняли з реєстрації 1962 року – тоді якраз активно велась антирелігійна пропаганда. Майже двадцять літ використовувалася пам’ятка архітектури як колгоспний склад, але згідно з планами «освоєння колишніх культових споруд» у вересні 1981 року її перетворили на музей атеїзму. Це був сильний удар по релігійності місцевого населення, і його наслідки досі даються взнаки, зауважує священик Сергій Лівончук. Душпастирює він в Омельні недавно, паралельно навчаючись у Рівненській семінарії.

– Багато людей не розуміють навіть, чому вони мають приходити до церкви, для чого вони взагалі живуть, – розповідає отець Сергій. – У неділю на службу приходить 30–40 чоловік, а влітку – втричі менше.

Це при тому, що в Омельні мешкає більше 700 жителів. Спроби зацікавити молодь поїздками до Почаєва дають мало ефекту. А століття тому, як описує знаменитий літописець Волинської єпархії Микола Теодорович, парафіян налічувалося 1870 і окрім них в селі жило ще 242 католики, 50 лютеран і 60 юдеїв. За його висновком, церква прикрашена бідно, однак при ній була організована початкова школа. Омельнянський священик духовно опікав також село Ситниця, де правив у цвинтарному Йоано-Богословському храмі щотретьої неділі.

Інший відомий краєзнавець Олександр Цинкаловський додає ще такі цікаві відомості про цей населений пункт: перша згадка про село датується 1570 роком, на його землях було шість курганів. 1911 року тут стояла ґуральня (виготовляли на рік понад 13 тис. відер горілки), цегельня (давала прибуток у 38 тисяч царських рублів), паровий млин (продавали 64 тисячі пудів борошна щорічно). Прославилося ще село 1935 року – місцевий мешканець Д. Макаревич організував людей на першотравневу демонстрацію в Колках, через що 1958 року Омельно перейменували на Макаревичі.

За «других совітів» економічне і культурне його обличчя кардинально змінилося: замість підприємств постав колгосп «Більшовик», замість храму – клуб і бібліотека. І одне, і друге збереглося, хоча й не в квітучому стані. Складніше з духовністю: як жорстокий приклад – вбивство на Різдво хлопця біля клубу через якусь сварку. Пробує отець Сергій навчити людей вітатись по-християнськи, жити по-християнськи, думати по-християнськи, та поки ще важко привернути затверділі серця до Бога.

– Приходять до церкви, коли щось дуже треба, наприклад, відправити панахиду. Утім, не все, я вважаю, втрачено. Доля священика – смирятись і терпіти, не відповідати на образу, однак прищеплювати повагу до всього святого. За рік бачу певні зрушення. Сільська рада, слава Богу, допомагає. Зокрема, полагодили паркан, виділили транспорт для поїздки на колядницький звіт.

Цього року храм Архістратига Михаїла відзначає 230-річчя. Хороша нагода звернути увагу громади на те, що пам’ятка потребує ремонту даху, реставрації збережених сакральних цінностей, наприклад, іконостасу та гробниці. На підтримку держави розраховувати трудно, сподіватися на добру волю меценатів-депутатів – смішно, адже вибори відгули. На сили сільського чи й районного органів самоврядування розраховувати можна лише частково, позаяк бюджет і так «зшито з дірок». Залишається, як завжди, надія на Бога – чи не пошле Він якогось благодійника з тугим гаманцем і добрим серцем у забуте село.

Волин. єпарх. відом.– 2006.– № 11 (24)