Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

СВЯТИЙ МИКОЛАЙ В ІСТОРІЇ ВОЛИНІ

Валерій ШАРАНДІН,
вихованець Волинської духовної семінарії

У Волинсько-Галицькому літописі під 1259 роком була описана подія, що дістала назву «Луцького чуда»: «...коли Куремса стояв біля Луцька, сотворив Бог чудо велике... і святий Миколай. Знявся ж такий вітер, що коли порок [кидальна машина] вергав [камінь], то вітер провертав каменя на них [татар]». І це не єдина літописна згадка про св. Миколая. Так великий святитель став покровителем міста. Зображення св. Миколая з’являється на луцькій міській печатці, котра в той час виконувала основну функцію міського герба, тобто використовувалась як символ самоврядування.

1999 року лучани офіційно обрали Миколу Чудотворця патроном свого міста. Постать святого увінчує одну з міських площ як символ вдячності за покровительство. Автор пам’ятника Ярослав Скакун дотримався церковних канонів у зображенні святого, а також використав історичні свідчення. А 19 грудня у Луцьку вважають за престольне свято. Незважаючи на камерність святкувань, День святого Миколая – найпопулярніша з місцевих традицій. Ймовірно, через те, щоу рятівне заступництво Чудотворця щиро вірять і діти, і дорослі.

Пам’ятник святителю – це місце, де проводять спільні Богослужіння усі релігійні конфесії, де просять благословення наречені, де пошановують нагородами.

Віднедавна луцька малеча може звернутись до Миколая не лише у молитвах. До пам’ятника святого чудотворця ще напередодні звечора дітвора зносить свої наївно-щирі послання з обіцянками бути слухняними і замовленнями на подарунки.

Тому 19 грудня у Луцьку відзначається не лише як релігійне свято. Це ще й своєрідний День міста.

Образ св. Миколая – один з найпопулярніших у народі. Його, після Матері Божої, малювали більше, ніж будь-якого іншого святого. Іконопис передав винятковість становища Миколи в нашому свято­отцівському пантеоні. Справа в тому, що на українських іконах чоло зменшене в усіх святих (на відміну від візантійських), крім одного – св. Миколая. У цьому відбилося прагнення виділити його із загального святительського ряду, що згодом було письмово закріплено у каноні. Пізніше іконописці додадуть ще одну прикмету: дуга брів, що проходить через усе святительське чоло, неначе розрізає його навпіл, ще більше підкреслюючи висоту чола архієпископа.

Як розповіла завідувачка Музею волинської ікони Тетяна Єлісєєва, на Волині виник унікальний із­вод образу св. Миколая (у митрі, омофорі, з посохом і книгою), що підтверджується зафіксованими сфрагістичними даними луцьких міських печаток XVI–XVII ст., колекцією ікон у Волинському краєзнавчому музеї (80 % саме такої іконографії святого), а також має аналоги в українській книжковій графіці XVII ст. Зображається він з відкритою чи закритою книгою в одній руці, тримаючи при цьому патерицю (посох) в другій, або з благословляючим жестом. Поширене зображення св. Миколая поясне, рідше – у повний зріст.

У музеї волинської ікони є унікальна ікона «Св. Миколай» (друга половина XVIII ст. з Дмитрівської церкви с. Журавники), яка вражає своєю величністю (розміри ікони 198х112 см). Монументальність відтіняють поясні зображення Ісуса Христа і Богородиці біля голови св. Миколая. Відсутність різьбленого тла виявляє красу архієрейського облачення: жовтий підризник з багатоорнаментованим краєм, червоний сакос, оздоблений золотим рослинним орнаментом, зелений зі сріблом хрещатий омофор.

Не просто так св. Миколая називають Чудотворцем. Саме його образ першим оновився на Волині.

За свідченням теологів, в історії Церкви ХХ ст. є два періоди масових див. Перший – це середина 20-х років, розпал антицерковної кампанії, коли були зафіксовані тисячі випадків мироточення, оновлення куполів, ікон, хрестів, другий – це наш час, починаючи з 1991 року.

1999 року Ганна Цалюк зі с. Чевель Старовижівського району, близько опівночі подякувала за прожитий день Миколаю Чудотворцю. Коли слова молитви торкнулися імені Спасителя, домашній іконостас засяяв яскравим світлом, яке не зникало. Ікона св. Миколая просіяла. Лише один куточок залишився неосвітленим, як спогад про минуле.

У с. Чевель протягом року оновилося більше десяти ікон в оселях Федори Мазурук, Катерини Смолярчук та інших.
Чудотворні ікони – знамення Божої милості, які даються нам для нашої користі і спасіння.

Волин. єпарх. відом.– 2006.– № 12 (25)