Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ЦЕРКВА ЗЦІЛЕННЯ
Чудеса Господні не лишились надбанням історії. Вони реальні й тепер

Андрій ГНАТЮК

Святий великомученик Пантелеймон, що означає по-грецькому «всемилостивий», жив у III столітті в Нікомідії. Батько-язичник віддав його на навчання до лікаря царя Максиміана. Пантелеймон часто бував у дворі. Чутка про чудесного цілителя, – адже юнак згодом став відомим лікарем і зціляв при допомозі молитви, – рознеслась повсюди й викликала заздрість інших лікарів.

Не хотів миритися з тим, що Пантелеймон славить розп’ятого Христа імператор Максиміан. Він приписав здатність юнака зцілювати чаклунству й піддав Пантелеймона тортурам. Але воїни, які мали відрубати голову, просили прощення і визнали Христа. Коли страта все ж була завершена, оливкове дерево, до якого було прив’язане тіло, раптом укрилося свіжими плодами.

Святий Пантелеймон помер 9 серпня 305 року (н. ст.) в Нікомідії. Частина його мощей була перенесена в руський монастир на гору Афон, де вони зберігаються й до цього часу. Через багато років на честь прославленого цілителя збудували багато церков. Та, що в селі Рованці поблизу Луцька, відзначила 105-річчя. 110 років виповнилося чудотворній іконі Пантелеймона. У храмі зберігається її оригінал, а з протилежної сторони вказана дата – 1895 рік.

Історія церкви

Свято-Пантелеймонівський храм має цікаву історію. Спочатку він був дерев’яним і стояв на іншому пагорбі. Першим священиком був греко-католик Степан Боруцький. Але одногодня церкву знищив вогонь. Згоріло все. Лишилася тільки маленька частина дзвона з зображенням образа. І громада задумала будувати нову церкву – цегляну, щоб у разі небезпеки полум’я не так швидко охопило її. Несплавлений уламок дзвона разом з іконою люди вмурували в стіну над входом.Службу в новозбудованій церкві очолив настоятель Гнідаво-Черницької парафії Петро Огибовський. Він також керував духовними школами, одна з яких знаходилася на території церкви.  Похований отець на території біля храму.

Нова церква мала підземні ходи, які з’єднували її з храмом Іоана Богослова, що стояла на території замку Любарта, і з храмом Успіння Пресвятої Богородиці в селі Новостав.

У Гнідавській Свято-Пантелеймонівській церкві весь час відбувалися Богослужіння. Коло храмуселянських дворів було небагато, і комуністи не вважали його великою загрозою. Люди йшли до цієї святині на прощу. Йдуть і тепер до чудотворного образа святого Пантелеймона. За переказами старожилів, принесений він чоловіками з руського чоловічого монастиря на горі Афон. Сотні віруючих нахилялися, аби під час хресного ходу, що відбувся наприкінці літургії, ікону пронесли над їх головами.

* * *
Якось на Всенічну, у переддень свята, згадує настоятель о. Сергій Коць, прийшла жінка з сином і попросила слова. Вона подякувала за молитви до святого великомученика Пантелеймона, замовила сорокауст. Свого часу жінку спіткала тяжка біда: надії на одужання паралізованого сина уже не було ніякої. Лікарі розводили руками й казали сподіватися лише на Бога. Стурбована здоров’ям сина, мати молилася до Ісуса Христа. Та якось вирішила піти у церкву святого Пантелеймона. І саме тут отримала допомогу.

Отець Сергій пригадав ще один випадок, як один з викладачів університету потрапив до лікарні. Рідні звернулися по допомогу до Бога, замовивши літургію й акафіст до святого великомученика Пантелеймона. За вірою родини хворий зцілився.

А 2 роки тому зцілилися від раку двоє дівчат. Пізніше вони пройшли комп’ютерне обстеження, яке підтвердило відсутність онкозахворювання. Але батько таємно від дружини одну з дочок «для підстраховки» надумав підлікувати ще хіміотерапією. Та через 20 хвилин після прийому ліків дівчина померла. Інша не зверталася після допомоги святого до офіційної медицини й досі живе.

– Але шкода, – констатує отець Сергій, – що люди, отримавши дар Божий, забувають подякувати Господові й великомученику Пантелеймону. Та Бог милосердний, і хто з вірою приходить, – отримує допомогу. Тому я запрошую всіх до нашого храму.

* * *
Цього року церкву реставрували. Встановили нові, булатні хрести, які наче золото виблискують на всю округу. А коли почаївські майстри розібрали старі куполи, то знайшли... ні, не ікони – а пляшку з-під польської горілки 1937 року, порожню коробку від сірників і цигарковий папір. Під другим куполом виявили шмат бляхи, де вказано, що востаннє храм ремонтували саме 1937 року.

У відповідь, зазначив настоятель храму о. Сергій Коць, вони теж для нащадків заклали пляшку з іменами священика, старости і майстрів, які опікають храм сьогодні, аби майбутні покоління бачили, що церква служить для спасіння людей.

Меценати з нагоди празника храму отримали нагороди від єпископа Михаїла.

Волин. єпарх. відом.– 2005.– № 8 (9)