Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ЦЕРКВИ НАШОГО КРАЮ

Валерій ШАРАНДІН,
вихованець Волинської духовної семінарії

Духовно багатий народ – той, який має безцінні скарби людського духу, що йому залишили попередні покоління. Українська православна спадщина на Волині – одна з найбільших. Церковне мистецтво – її складова частина. Серія публікацій у цій рубриці допоможе пізнати різні церкви Волині, якій належить визначна роль у формуванні та розвитку української архітектури, довідася про багатовікову складну історію нашого краю, закарбовану в монументальних мурованих християнських святинях, монастирських ансамблях – осередках віри й просвітництва.

Волинь у минулому – величезний за площею історичний та адміністративний регіон. Його географічні межі неодноразово змінювалися протягом віків. У наш час на території історичної Волині розташовані Волинська, Рівненська, Житомирська області сучасної України, частина Тернопільської, Хмельницької та невеличка частина Львівської областей. Крайній північно-західний кут стародавньої Волині з містами Холм, Замостя та Біла увійшов до складу Польщі, а північна частина з містами Пінськ, Берестя (Брест) і Кам’янець – до Білорусі.

Після офіційного запровадження Християнства в нашому краї розпочалося спорудження храмів, переважно з дерева – основного будівельного матеріалу, мурованих були одиниці.

Кожну церкву освячували на честь тієї чи іншої священної події або угодника Божого, вибраного вірними за покровителя. Якщо у храмі кілька вівтарів, кожен з них освячувався, як і тепер, у пам’ять особливої події чи святого. Ці вівтарі називаються приділами (тобто прибудованими, бічними). Але храм іменується щодо головного престолу.

Православні храми будуються вівтарем на схід, тому що Господь Ісус Христос є для нас «Схід сонця на сході», від Нього засяяло вічне Божественне Світло.

Зовнішній вигляд храму відрізняється від звичайної споруди тим, що над ним підноситься баня, яка зображає небо. Баня завершується главою, на якій встановлюється хрест. Один купол символізує Одного Главу Церкви – Ісуса Христа, два – дві Його природи і волі (Божественну і людську), три – Три Особи Святої Трійці, п’ять – Ісус Христос і чотири євангелісти, сім – сім таїнств і сім Вселенських Соборів, дев’ять – дев’ять чинів ангельських, тринадцять – Ісус Христос і дванадцять апостолів, а де немає куполів, то хрест ставиться на покрівлю церкви як переможне знамено Християнства.

Бувають храми-восьмикутники. Восьмипелюстковий контур, немов зірка, означає, що Церква, подібно до провідної зорі, сяє у цьому світі.

Якщо храм заокруглений зі східної сторони і зменшений із західної, то такий план називається кораблем. Це символізує, що Церква, подібно до корабля, за образом Ноєвого ковчега, веде нас бурхливим морем життя до тихої пристані у Царство Небесне.

Якщо церква у своїй основі нагадує хрест, це означає, що храм присвячено розіп’ятому за нас на хресті Господу і що хрестом Ісус Христос визволив нас від влади диявола. Хрещаті муровані храми були дуже поширені на Волині у XVIII ст.

Після приєднання всієї Волині до Російської імперії після третього поділу Польщі (1795 р.) царський уряд провадить пропаганду Православ’я. Показовим є віддзеркалення цієї політики в архітектурі культових споруд. Православні храми зводили за типовими проектами, серед яких можна виділити церкви-ротонди, тобто круглі в плані: храм зводився у вигляді кола, нагадуючи цим вічність Церкви Христової.

У стилі класицизму на Волині створено ряд характерних пам’яток. Без урахування місцевих будівельних традицій та особливостей запроваджувався псевдоруський стиль.

Завдяки міцним стінам у часи лихоліть храми ставали для людей притулком від куль і гарматнів (снарядів).

Волин. єпарх. відом.– 2007.– № 12 (37)