Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ВІН ЗАСІВАЄ НИВУ
Протоієрею Євгенові Шевчуку – 15 років священичого служіння

Євген, придбавши молитовника в одному зі львівських храмів після Служби Божої, рушив на вихід і зупинився біля гурту людей. Вони не розходилися в очікуванні ченця, який мав до них підійти. Цей чернець був не простий, а ясновидець, і кожен, прийшовши сюди, хотів вирішити з його поміччю свої проблеми…

І ось чорноризець підійшов до них. Його погляд був гострим, як лезо бритви, очі, здається, проникали наскрізь, аж трохи моторошно ставало. Люди розступилися півколом… Він підходив до кожного з прибулих і щось йому говорив. Невдовзі підступив і до Євгена, рвучко взяв з його рук молитовника і майже відразу віддавши назад, прорік:

– Щоб вирішилося твоє питання, ти повинен стати священиком! Тоді все буде добре! – І відійшов, нічого не пояснюючи.

Велике сум’яття душі охопило Євгена! Як?! Що? Коли? Безліч питань роїлося в його голові. Він, тридцятилітній одружений чоловік, з двома вищими освітами (львівські Політехніка й Аграрна академія) ще має вивчитися на священика?

Ні, не те, щоб він не вірив ченцю чи був байдужим до віри, ні! На Львівщині дітям і раніше змалечку розповідали про Бога, навчали не грішити, щоб отримати ласки Всевишнього. Малого Євгена бабуня також водила до храму, виховувала в покорі, смиренні, він виріс з повагою і любов’ю у серці до Творця. Таємно вінчався і дітей хрестив... Але все-таки наказ стати священиком став значною несподіванкою. Хоча в шкільні роки таке бажання часто закрадалося в його душу, лише любов до техніки тоді перемогла. 

Ну, а тепер повернімося до храму і до людей, з якими розмовляв чернець. Сюди Євген, як ви зрозуміли, прийшов не просто так, а зі своєю проблемою, зі своїм каменем на душі, який тиснув на серце, а воно боліло і не стихало. Його молода дружина хворіла, ця підступна недуга могла в будь-який момент обірвати її життя. Прийшов порадитись, як вирятувати її з тих жорстоких обіймів. А тут порада: стати священиком!

...Через сім років Євген Андрійович Шевчук, який покинув світську роботу в селі Хобултова Володимир-Волинського району і закінчив духовну семінарію, був висвячений покійним митрополитом Яковом і направлений у володимирський собор Юрія Переможця. Відтоді для всіх рідних, друзів, знайомих і вірян він став отцем Євгеном, а сьогодні – ще й настоятелем цього храму та благочинним району.

Ревне служіння і молитви отця Євгена Тому, Хто є у кожному з нас, Хто вловлює наші порухи думки і бачить усі діла наші, – зробили свою справу. Духовного пастиря собору Юрія Переможця шанують у Володимирі. До нього горнуться парафіяни. Цей священик простотою і щирістю приваблює кожного спраглого, який наче життєдайну воду в спеку, всотує Боже Слово. Молитви отця Євгена були почуті! Ласка Всевишнього світлим променем впала на його сім’ю: люба дружина зцілилася і сьогодні почувається добре. Вірте – і по вірі вам буде дано. 

В отця Євгена 19 грудня невеличкий ювілей – 15 літ його служби на духовній ниві. Своєрідні жнива, під час яких підбивають певні підсумки. З цього приводу – декілька запитань герою цієї розповіді.

– Скажіть, будь ласка, чи важко служити Богу, перед Яким потрібно бути духовно чистим, як чисте немовля, у цьому світі несправедливості й спокус?

– Працювати в миру і служити Богові в Церкві – це дуже різні речі! Священик – це зразок для віруючих, на нього накладаються певні обмеження. Я ніби одночасно знаходжуся в двох різних місцях – окремо від парафіян і разом з ними. Спосіб мого життя впливає і на життя моєї сім’ї та родини. Бо як можна когось навчати, якщо ти сам не такий або діти твої не так виховані? Як можна говорити про віру, якщо в тобі її немає? Тому скажу однозначно: служити Богу нелегко, але якщо в тобі є віра, то всі спокуси здолати можна. Усім важко, і мені також, але я себе намагаюся смиряти. Смиренна людина робить подвиг перед Богом. Повірте, усі заповіді можна виконувати, аби тільки ми хотіли. А якість роботи священика видно по тому, чи зростає кількість парафіян у довіреному йому храмі. 

– Дехто говорить, що Бог нас покинув, бо ми своєю поведінкою перед Ним завинили. Що з цього приводу думаєте Ви?

– Творець людину не покине ніколи. «Бо Я з вами по всі дні аж до кінця віку», написано в Євангелії від Матфея. То не Бог нас покинув, то ми робимо, що хочемо, бо маємо вільний вибір. Але кожен буде відповідати за свої гріхи.

– У теперішньому житті дуже багато біди, а декотрі навіть перетворюються у жебраків. Чому так мало чути про добрі діла священиків, чому серед них так мало тих, хто закликає до благодійництва і сам показує приклад?

– Я скажу не за інших, а за нас. Ми працюємо у цьому напрямку в межах своєї парафії. Ще не було такої служби, щоб у нашому храмі не стояла скринька на благодійність. І хворим ми допомагаємо, але не робимо реклами цій своїй роботі. Священиків інших конфесій шануємо, не заважаючи їхнім справам.

– У кожної людини є свої мрії. Про що мріє отець Євген?

– У мене є дві мрії. Перша: щоб моя праця в духовному руслі дала найкращий результат і люди, які мені доручені Богом, збагатились духовно і в майбутньому досягли Божого Царства. Друга: щоб у світі був мир і спокій, і люди мали тілесне здоров’я, а члени моєї сім’ї жили богоугодним життям. Але на те все воля Божа і слід на неї покладатися.

– Так багато сокровенного накопичується в душі кожної людини, про що хочеться комусь найближчому розповісти. З ким ділитеся особистим Ви, чи є у Вас друг?

– Найперший друг – то моя дружина, яка терпляче несе зі мною нелегкий хрест. Окрім того, я маю справжнього хорошого друга, з яким ми дружимо вже багато років.

– Коли відволікаєтеся від усіх церковних справ, до чого найперше тягнеться душа?

– Я дуже люблю працювати на землі, і без цього в буквальному розумінні не уявляю своє життя. Бо так приємно в кінці року бачити плоди трудів і дякувати за цю ласку Небесному Творцю. Не було б матінки-землиці – і життя людське втратило б сенс. 

Яким має бути шлях у майбутнє кожного з нас, знає лише Той, Хто дав нам життя. Ним було визначено, що Євген Андрійович Шевчук стане отцем Євгеном лише тоді, коли здобуде дві технічні освіти й закінчить семінарію. Ревно засіває він не тільки ниву духовну, а й земну. Тож хай щастить йому в ділах праведних!