Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

МИЛОСЕРДЯ ДО... ЛЕЛЕКИ
Християни повинні мати співчуття не лише до людей, а навіть до тварин

Андрій ГНАТЮК

Якщо Вас зацікавить тема цієї публікації, якою ми відкриваємо нову рубрику, то запрошуємо надсилати до редакції розповіді про своїх рідних, друзів, знайомих, які своїм життєвим прикладом надихають ближніх до християнського благочестя. «Волинські єпархіальні відомості» наприкінці року відзначать автора найкращого матеріалу та його головного персонажа комплектами книжок видавничого відділу «Ключі» нашої єпархії.

Лелека – гордість пташиного двору на дачі родини Абрамовичів у селі Рованці поблизу Луцька. Господиня помітила його зі ще одним бузьком восени, коли інші відлетіли в теплі краї. Згодом його пара кудись зникла, а самотній птах обжився на недобудованій хаті. Галина Павлівна стала підгодовувати дзьобатого і припрошувати до себе додому. І одного дня побачила його на подвір’ї. Зловила, обігріла, нагодувала – і від тієї пори він у них живе.

Лелека не єдиний, хто знаходив прихисток у пані Галини. Тварини давно облюбували її садибу. Хто тут тільки не живе! Багато свійських тварин, не минають хату й зальотні гості. Влітку прилітають папужки. Якось, розповідає дочка Наталія Млинарська, залетіла сова. Удень спала, а вночі не давала спокою хазяям. Певний час жив і заєць. Його пильнували котенята. Перезимували в обійсті двоє їжаків. Свого часу в господарстві з’явилися маленькі кроленята. Кролиця ж не вижила, тож маленьких виходжувала кицька.

Коли пані Галина йшла вулицею, до неї збігались усі навколишні звірята. А один сусідський кіт, якого теж підгодовувала, вилазив на хату і з висоти видивлявся, коли ж то буде йти його благодійниця. А як запримічав її, зіскакував з даху й супроводжував, куди йшла. Якось прийшли до неї сусіди на подвір’я, та не застали, попросили пса побігти знайти й покликати хазяйку додому. Собака довго не думав і за кілька хвилин привів Галину Павлівну. На її подвір’ї всі знайдуть чим поживитися й набратися сил, а господарі кожній істоті раді.

Почав набиратися сил і боцюн. Щоби тренував крила, хазяйка переносила його на день у теплицю. Зайшли туди і ми, аби відзняти ошатного птаха. Тим часом пані Галина принесла йому поїсти, але забула зачинити двері. А птах скористався моментом і вибіг на вулицю. Опинившись на волі, здійнявся на крила. Мабуть, відчув наближення весни. Покружляв навколо, сів біля брами, проте до людей не йшов. Півдня ловили його господарі, боялися, щоб не загинув, але більше ніж на два метри бусел до себе не підпускав. Лише надвечір, коли посилились морози і чорногуз добряче змерз, дався в людські руки. Тому на певний час хазяйка забрала його відігріватися до себе в квартиру. Птах ласував рибкою та все поглядав на небо. А коли відігрівся, почав літати по хаті, тож довелося підв’язати крила.

У гості до пані Галини стали приходити діти, аби подивитися на поважну птицю. Чорногуз уже звик до уваги людей і дає себе погладити. Проте відчуває поклик весняного сонця й прагне у височінь.

Коли морози послабли, Галина Павлівна знову відвезла квартиранта на дачу. Надалі щодня купує йому рибку, а лелека тягне дзьоба до її рук. Він жде приходу тепла, аби господиня розв’язала йому крила й випустила на волю. Вона ж хоче зробити це, коли потепліє і прилетять із вирію інші бусли.

Учинок Галини Абрамович, парафіянки Свято-Пантелеймонівського храму у с. Рованці (Гнідава), – яскравий приклад християнського милосердя. Вигодувати вибагливого птаха, та ще й пенсіонерці, сьогодні непросто. А якщо врахувати, скільки ще живності на її плечах, то тільки пошану викликають такі люди.

У книзі «Про віру і спасіння. Запитання і відповіді» архімандрит Амвросій (Юрасов) пише про милосердя до тварин. Їх треба нагодувати, пригріти. Вони ж так само відчувають людську любов і ненависть. Тварина знає, до кого можна підійти, а кого треба боятись. Прикладів, коли звірі (не тільки собаки) захищали людей, – безліч. Навіть хижак може бути вдячним людині за доброту. Нерідко птахи, коли їх випускають на волю, ще кружляють над домівкою, наче дякуючи і важко прощаючись зі своїм рятівником. В Едемському саду, наголошує отець Амвросій, люди і тварини жили гармонійно. Лише людське гріхопадіння похитнуло цю рівновагу. А житія святих свідчать, що добра людина приласкає і найсильнішого звіра, а злої він буде боятись. Наприклад, преподобний Серафим Саровський годував ведмедя, а святий Герасим приручив лева.

Тепер по містах бродять бездомні тварини, часто породисті, з ошийниками. Їх потримали, а потім вигнали. Тож перш ніж заводити якусь тварину, варто добре подумати, чи є можливість її прогодувати, чи не стане кіт, собака, пташка, хом’ячок іграшкою, яка згодом опиниться на вулиці. Адже вигнати з хати тварину, покинути напризволяще – це теж гріх. То доведеться і його колись спокутувати?

Волин. єпарх. відом.– 2009.– № 3 (52)